ПЕТРОВ Микола Іванович (24. 04.1840—20.06.1921) — літературознавець, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, музейний і громад. діяч. Д-р богослов’я (1875), д-р рос. мови і словесності (1904). Дійсний член УАН (1918). Н. в с. Вознесенське Макаріївського пов. Костромської губ. в багатодітній сім’ї дяка. Успішно вчився в Макаріївському духовному уч-щі (1850—56), Костромській духовній семінарії (1856—60), Київській духовній академії (1861—65). Після закінчення Київ. духовної академії, не бажаючи прийняти духовний сан, отримав призначення викладати словесність у Волин. духовній семінарії. 1865 одержав ступінь магістра богослов’я, а в 1870 став доцентом Київ. духовної академії по кафедрі теорії словесності, огляду іноз. літератур та історії рос. літератури. З 1872 — секретар заснованого при Київ. духовній академії Церковно-археол. т-ва. 1878—1919 очолював створений т-вом Церковно-архео-
М.І. Петров.
tp ht ://
192 ПЕТРОВ
логічний музей при Київській духовній академії. 1875 одержав ступінь д-ра богослов’я і був затверджений ординарним професором. 1904 радою Харків. ун-ту обраний д-ром рос. мови і словесності. З 1916 — чл.-кор. Петрогр. АН. Майже 60 років науково-пед. і творчого життя П. віддав дослідженню укр. літератури, археології, етнографії, образотворчого мист-ва. Учений відомий фундаментальними дослідженнями з історії давньої і нової укр. літератури 17—19 ст. Гол. тезою його літературознавчих праць є твердження, що укр. література є самодостатньою, а не становить одну з гілок російської. Найвидатнішими постатями в укр. літературі 1-ї пол. 19 ст. він вважав І.Котляревського, М.Костомарова, П.Куліша і Т.Шевченка. Важливим напрямом діяльності П. були пошуки, збирання й вивчення пам’яток історії та к-ри України. Неперевершену наук. орг. роботу здійснив П., працюючи зав. Церковно-археол. музею при Київській духовній академії. У музеї було зібрано бл. 40 тис. пам’яток духовної і матеріальної к-ри. П. виявляв постійний інтерес до вивчення побуту й фольклору, він є автором кількох історикокраєзнавчих праць, базуючи свої дослідження на численних археол. і письмових джерелах. Особливу увагу приділяв історії Києва, стану збереження його історико-культ. пам’яток. Певну цікавість у П. викликала історія Церкви, зокрема боротьба православної і католицької церков. Громадськість читала, знала його праці. Учений був обраний членом понад 40 т-в і громад. орг-цій. Похований у Києві біля Київського Свято-Флорівського Вознесенського монастиря. П. увійшов в укр. історіографію після певного часу забуття як прогресивно мислячий учений широкого діапазону та об’єктивного бачення історії і к-ри України. Праці: Волынь: Исторические судьбы Северо-Западного края. СПб., 1888; Киев, его святыни и памятники. СПб., 1896; Указатель Церковно-археологического музея при Киевской
духовной академии. К., 1897; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской духовной академии, т. 1—5. К., 1904—08; Очерки из истории украинской литературы ХVII—ХVIII вв. К., 1911. Бібліогр.: Бібліографія найважливіших праць академіка М.І. Петрова. «Записки історико-філологічного відділу УАН», 1919, № 1. Літ.: Редин Е.К. Профессор Н.И. Петров: По поводу исполнившегося тридцатилетия его ученой деятельности. «Археологическая летопись Юго-Западной России», 1904, № 4—5; Комишавченко М. Українське літературознавство в другій половині ХIХ ст. «Вісник Київського державного університету: Серія філологія», 1960, № 3; Академік Микола Іванович Петров: 1840—1921. К., 1994; Національна бібліотека України імені В. Вернадського: Рукописний відділ, ф. 175, № 1877; ф. 225, № 1. В.О. Горбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петров Микола Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
