ПЕТРОВ Євген (справжні прізв., ім’я та по батькові — Катаєв Євген Петрович; 13.12(30.11).1902— 02.07.1942) — письменник, журналіст; співавтор І.Ільфа. Брат В.Катаєва. Н. в м Одеса в сім’ї вчителя г-зії. 1920 закінчив 5-ту класичну г-зію, до кінця року працював у студентській трудовій артілі сторожем, вантажником; до червня 1921 — районним кореспондентом в Одес. «УкрРОСТА», потім з 29 липня 1921 був на оперативній роботі в карному розшуку Мангеймського р-ну Одеси, у кінці липня 1922 — очолив його. Брав участь у розкритті низки кримінальних і політ. злочинів та пійманні злочинних груп (шайки Грубера, банди А.Шока та ін.). Подав рапорт про звільнення і 7 вересня 1923 виїхав у Москву до брата, який увів його в кола журналістів і письменників, познайомив з І.Ільфом. Вони разом обробляли матеріали для газ. «Гудок» і ж. «Смехач», друкувалися в ін. періодичних виданнях. Фейлетони в ж. «Красный перец» 1924—25 підписував псевдонімом «Иностранец Федоров». П. видав кілька збірок гумористичних оповідань. У співавторстві з І.Ільфом створив сатиричну дилогію про Остапа Бендера — «12 стільців» (1930) і «Золоте теля» (1931), книжки «Светлая личность» (1928), «1001 день, или Новая Шахерезада» (1929), «Одноэтаж-
a .u
/
tp ht :// десантної операції 1943, Керченсько-Ельтигенської десантної операції 1944, Берлінської наступальної операції 1945 та Празької наступальної операції 1945. У повоєнний час командував військами Туркестанського військ. округу, 1-й заст. гол. інспектора Рад. армії (1952), начальник Гол. управління бойової і фізичної підготовки ЗС СРСР (1953), 1-й заст. головнокомандуючого Сухопутними військами ЗС СРСР (1955), гол. інспектор мін-ва оборони СРСР (1956), гол. консультант заступника міністра оборони СРСР (1957). 1946—58 — депутат ВР СРСР. Нагороджений 5-ма орденами Леніна, 4-ма орденами Червоного Прапора та ін. нагородами. П. у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі. Літ.: Герои битвы за Кавказ. Цхинвали, 1975; Советская военная энциклопедия, т. 6. М., 1978; Герои огненных лет, кн. 8. М. 1985; Карпов В. Полководец. М., 1985; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 2. М., 1988; Залесский К. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000. І.І. Поїздник.
ная Америка» (1936), кіносценарії «Черный барак» (1933) та «Однажды летом» (1936). За їх творами були створені кіно- і телефільми: «Золотой теленок» (1968, реж. М.Швейцер), «12 стульев» (1971, реж. Л.Гайдай; 1976, реж. М.Захаров), «Ехали в трамвае Ильф и Петров» (1971). Після смерті І.Ільфа написав кіносценарії «Музыкальная история» (1940), «Антон Иванович сердится» (1941, обидва в співавторстві з Г.Мунблітом) і «Воздушный извозчик» (фільм вийшов 1943), п’єсу «Остров мира» (1939, опубл. 1947; за її мотивами 1950 було знято мультфільм «Мистер Уолк»). З початком Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 П. став військ. кореспондентом «Правды» та «Совинформбюро», бував на різних фронтах; опублікував 1942 книгу нарисів «Москва за нами» і «Фронтовой дневник». Загинув через аварію літака, яким повертався з оточеного Севастополя до Москви. Нагороджений орденом Леніна і медаллю. 1977 в Одесі було відкрито меморіальну дошку П. (разом із братом) на будинку № 4 по вул. Базарній (Кірова), де вони деякий час жили. Укр. мовою твори П. перекладали Остап Вишня, М.Пилинська, Ю.Мокрієв, В.Чечвянський та ін. Тв.: Директивний бантик. Х., 1934; Острів миру: Комедія на 4 дії. К., 1948; Фельетоны и рассказы. М., 1957; [И.Ильф и Е.Петров.] Сочинения, т. 1—5. М., 1961; Дванадцять стільців. Золоте теля. К., 1972 (у співавт.); Музыкальная история. Антон Иванович сердится. Беспокойный человек: Киносценарии. М., 1986 (у співавт.); Мой друг Ильф. «Вопросы литературы», 2001, № 1. Літ.: Эрлих А. Нас учила жизнь: Литературные воспоминания. М., 1960; Потапов Н. Евгений Петров остается газетчиком. В кн.: Потапов Н. Встречи без стенограмм. М., 1962; Воспоминания об И. Ильфе и Е. Петрове. М., 1963; Бачинский А.Д. Новые материалы к биографии Евгения Петрова (по документам Одесского облгосархива). В кн.: Литературная Одесса 20-х годов. Одесса, 1964; Эренбург И. Он смягчал жизнь своей добротой: К 80-летию со дня рождения Е. Петрова. «Литературная газета», 1983, 21 декабря; Венок Валентину Катаеву. Одесса, 1998; Ронен О. Отступление (памяти Е. Петрова). «Звезда», 2002, № 5; Імена України в Кос-
мосі. Львів—К., 2003; Абліцов В. Галактика «Україна». К., 2007; Макаров П. Исторические личности на Никопольщине. Днепропетровск, 2007. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петров Євген» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
