ПЕТРАНОВСЬКИЙ Ярема (р. н. і р. с. невід.) — військ. діяч і дипломат. Н. в родовому маєтку
tp ht ://
182 ПЕТРАХНОВИЧ
М.В. БуташевичПетрашевський.
Петрани в Барському старостві в сім’ї правосл. шляхтича. До 1648 — «заслужений жовнір коронний» польс. війська; з початком повстання під проводом Б.Хмельницького перейшов на бік Війська Запорозького, був уманським суддею й лисянським полковником; за гетьманування І.Виговського в середині вересня 1659 на чолі козац. посольства прибув до табору турец. султана Мегмеда ІV Авджі під Едірне (Туреччина; відпущений у середині січня 1660). Підтримував Ю.Хмельницького і П.Тетерю, за даними В.Липинського, пройшов нобілітацію, одружився з донькою А.Ждановича. За гетьманування П.Дорошенка — ротмістр надвірної корогви, генеральний осавул (1669), чигиринський полковник (1671—72), генеральний суддя й один із найближчих військ. радників гетьмана; відповідав за польс. вектор зовн. політики, зокрема, 28 січня 1666 виїхав із Чигирина до Варшави з «Інформацією» польс. королю Яну ІІ Казимиру Ваза про те, що Військо Запороз. звернеться зі своїм «проханням» до вального сейму, який мав відкритися 17 березня 1666; вдруге з вимогами поновлення автономії України на засадах Гадяцького договору 1658 очолив посольство до Варшави на коронаційний сейм 1669, що обрав королем Міхала-Корибута Вишневецького; втретє був з посольською місією у Варшаві в березні 1671 і доставив гетьман. пропозиції щодо примирення на засадах, викладених попереднього року на переговорах в Острозі (див. Острозький договір 1670). Літ.: Липинський В. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В кн.: Липинський В. Твори, т. 2. Філадельфія, 1980; Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. К., 2008. В.І. Головченко.
доби (роздуми над творчістю художників Ф. Сеньковича та М. Петрахновича). «ЗНТШ» (Львів), 1994, т. 227. Н.Г. Ковпаненко.
Петрахнович М. Христос Пантократор. Намісна ікона з іконостаса П’ятницької церкви 17 ст. у Львові.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕТРАНОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
