ПЕСТЕЛЬ Павло Іванович (24. 06.1793—13.07.1826) — декабрист, полковник, керівник Пд. т-ва. Н. в дворянській сім’ї, батько займав посади моск. пошт-директора, сибірського генерал-губернатора, був сенатором. Освіту отримав спочатку вдома, далі навч. 1805—09 в Дрездені (Німеччина), а 1810—11 — у Санкт-Петербурзі в Пажеському корпусі, який закінчив із занесенням на дошку кращих випускників. У листопаді 1811 призначений прапорщиком у Литов. полк, у Війні 1812 брав участь у Бородінській битві 1812, був важко поранений, одержав золоту шпагу за хоробрість. У закордонному поході рос. армії 1813—14 за участь у Лейпцизькій битві 1813 одержав орден св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. з бантом, 1814 — орден св. Анни 2-го ст. 1818—25 служив в Україні в 2-й армії, яка готувалася втрутитися в балканські революц. події, 1821 одержав звання полковника і був призначений командиром В’ятського полку. Політ. діяльність розпочав із вступу до «Союзу порятунку» (1816), був осн. автором його статуту. В Тульчині організував управу «Союзу благоденства» (1818), домігся прийняття Корінною управою «Союзу благоденства» респ. програми. Після розпуску «Союзу благоденства» на Моск. з’їзді в січні 1821 (без його участі) у березні того ж року в Тульчині створив Пд. т-во, яке продовжило діяльність «Союзу благоденства». З літа 1820 почав писати розділи «плану конституції» (назву «Руська правда» одержала 1824; див. «Руська правда» П.Пестеля). Діяльність фактично нової орг-ції проводив через директорію керівників (він та О.Юшневський), з 1823 до директорії введено керівників Кам’янської управи та Васильківської управи. Умовно до кер-ва був обраний на той час відставний поручик М.М.Муравйов (1821),
який повернувся на службу до Ген. штабу (1822) в С.-Петербурзі, де створив Пн. т-во. П. та найближчі члени Тульчинської управи дали клятву (1821) досягти поставленої мети — встановити респ. правління та ліквідувати кріпосне право в Росії. Військ. склад орг-ції передбачав революц. методи здійснення перевороту шляхом змови, силою солдатської маси. П. підготував програмний документ «Руська Правда». Найрадикальніша частина його спрямована на встановлення конституційного респ. правління, ліквідацію кріпосного права з наділенням селян землею, частково з поміщицького землеволодіння та общинного фонду. Він не завершив написання «Руської правди», лише невелике оточення однодумців із керівного складу 3-х відділень (управ) Пд. т-ва (Тульчинська, Кам’янська та Васильківська управи) знало її зміст. Революц. рішення з’їздів керівників управ Пд. т-ва не сприймалися кер-вом Пн. т-ва. П. постійно наголошував на спільних діях з одного центру в С.-Петербурзі, де розміщувалися центр. органи влади, штаби армії і флоту, які змовники мали замінити своїми респ. органами влади. П. переконував членів Пн. т-ва в необхідності спільних революц. програми і дій, радикальних методів діяльності, надсилав своїх однодумців (кн. С.Волконського, кн. О.Барятинського, М.Муравйова-Апостола) в С.-Петербург. На з’їздах керівників управ Пд. т-ва під час Київських контрактових ярмарків 1822—25, на які приїжджали деякі представники Пн. т-ва (кн. С.Трубецькой), було прийнято рішення: знищити монархію, встановити тимчасове правління і нові респ. органи влади, ліквідувати кріпосне право, скасувати становість. Однак лише частина членів Пн. т-ва (К.Рилєєв і ще кілька осіб) підтримували тактику революц. дій, у той час як кер-во на чолі з М.Муравйовим, який писав свою конституцію, витриману в монархічно-конституційному дусі, фактично як компіляцію з конституцій федеративних д-в (США, Швейцарії та ін.), проводило тактику ізоляції пд. частини змовників від північної.
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// формений одяг — синій мундир із червоним коміром і петлицями та синій кашкет з малиновим околичком. 1859—62, після повернення із заслання, відомий історик М.Костомаров працював професором в ун-ті, був членом редакції Петерб. археогр. комісії, організатором видання час. «Основа» і «Актов Южной и Западной России». Боротьба студентів П.у. восени 1861 стала першим масовим організованим виступом рос. студентства. Наслідком виступу був прийнятий 1863 новий універси-
П. у разі спільних дій із центром у період міжцарів’я мав можливість організувати збройний виступ за попереднім планом у військових поселеннях на пд. і далі здійснити похід на Київ та Москву, але утримався сам і стримав частину своїх спільників. Змовницька тактика дії декабристів, відірваних і від солдатських мас, і від народу, намагання здійснити військ. переворот силою наказу командира привели до поразки виступів декабристів 14 грудня в С.-Петербурзі і 29 грудня 1825 — 3 січня 1826 у Василькові. П. дав слідчій комісії повні свідчення про походження своїх респ. поглядів, формування яких відбувалося під впливом подій 1812—14 та вивчення політ. історії республік Греції, Риму Стародавнього, Новгорода Великого, масонських ідей. П. й ще 4-х борців за відстоювання респ. ідей і встановлення конституційної влади в Росії було повішено в кронверку Петропавловської фортеці в С.Петербурзі. Дж.: Волконский С. Записки. СПб., 1902; Восстание декабристов: Материалы, т. 4, 7 (Руська правда). М., 1925; Декабристи на Україні. Х., 1926. Літ.: Семевский В.И. Политические и общественные идеи декабристов. СПб., 1909; Лисенко М. Декабристський рух на Україні. К., 1954; Очерки из истории движения декабристов. М., 1954; Нечкина М.В. Движение декабристов, т. 1—2. М., 1955; Медведська Л.О. Пестель. К., 1964; Казмірчук Г., Латиш Ю. Українське декабристознавство. К., 2002. І.І. Глизь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕСТЕЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
