ПАНКРАТОВА Ганна Михайлівна (09.02.1897—25.05.1957) — історик. Професор (1928), доктор істор. н. (1935). Дійсний член АН СРСР (1953). Засл. діяч н. РРФСР, засл. діяч н. Казахської РСР. Н. в м. Одеса. Навч. на Одес. вищих жін. пед. курсах. 1917 закінчила історико-філол. ф-т Новорос. ун-ту в Одесі. 1919—22 — на парт. та профспілковій роботі. 1925 закінчила істор. відділ Ін-ту червоної професури (Москва), відтоді — на пед. та наук. роботі. Викладала історію Росії в Академії комуніст. виховання, Військово-політ. академії в Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург), Вищій школі профсоюзного руху при ВЦРПС, Московському університеті. З 1928 — професор, 1935 — д-р істор. н., з 1939 — чл.-кор. АН СРСР. Від 1940 — академік АН Білорус. РСР, з 1944 — академік Академії пед. наук РРФСР, з 1953 — академік АН СРСР. П. — дійсний член Угор. АН, чл.-кор. Німецької та Румунської академій наук. Протягом 1939—47 — заст. директора Ін-ту історії АН СРСР, одночасно — зав. кафедри історії СРСР Моск. пед. ін-ту. Наприкінці 1940 — початку 1950-х рр. брала участь в обговоренні макету двотомника «Історія УРСР», створеного українськими радянськими істориками. Автор більш як 200 наук. праць. Осн. тема досліджень —
o y. rg a .u
/
tp ht :// «одне російське, друге нам неприязне», ідеолог теорії «офіційної народності» С.Уваров прагнув викорінити опозицію царизму. Пожвавлення нац. руху на західноукр. землях, його зв’язки з подіями на Великій Україні турбували й австрійс. власті. Петербург і Відень вбачали у збереженні панування над укр. землями взаємну гарантію існування своїх імперій. Обох влаштовувало москвофільство. Сутність самодержавного П. виявилася в придушенні царизмом польського повстання 1830—1831. З назріванням революцій 1848—1849 років в Європі і формуванням слов’ян. націй посилилося їх прагнення до солідарності з Росією, яка, попри експансіоністські задуми її верхів та «державних патріотів», об’єктивно сприяла розгортанню визвол. боротьби слов’ян. Війни Росії з Туреччиною, що протягом віків виступала поневолювачем значного масиву слов’ян. земель й уособленням чужої, мусульманської цивілізації, сприяли поширенню ідей П. Крайні течії П. живилися наростанням реваншистських настроїв після поразок, зумовлених відсталістю царської Росії. Після поразки в Кримській війні 1853—1856 ідеологи П. відкрито критикували постулати «старих» слов’янофілів. Протиставляючи слов’янство європейській (романо-германській) цивілізації, лідер «пізніх слов’янофілів» М.Данилевський в книзі «Россия и Европа» під приводом захисту греків та «братівслов’ян» наполягав на створенні слов’ян. мегадержави під верховенством рос. царя. Її, а також Росії, столицею мав стати Константинополь. Із перетворенням Австрії на двоєдину монархію (1867) до позицій П. наблизився чеський визвол. рух, впливові лідери якого (Й.Домбровський, Й.Юнгман) і раніше виходили за рамки австрославізму. Долаючи його гол. постулат — непорушність Австро-Угорщини, чехи й словаки виразніше орієнтувалися на Росію. Переключивши на рубежі 20 ст. значну увагу на Далекий Схід, Петербург уклав російсько-австрійс. конвенцію 1897, погоджуючись із статусом-кво на Балканах. Однак загроза слов’янству внаслідок активізації ек-
історія робітн. класу Росії, у т. ч. України, від його зародження до 1917 та періоду побудови соціалізму. Понад 40 праць ученої присвячено відображенню історії революц. руху в Росії, особливо революції 1905—1907. Значна частина праць присвячена історії рад. дипломатії. Поряд із наук. діяльністю величезний доробок П. як редактора. Вона — редактор та член редколегії журналів «История пролетариата СССР», «Историк-марксист», «Борьба классов», «Исторический журнал». З 1953 по 1957 — гол. редактор ж. «Вопросы истории». Лауреат Сталінської премії (1946). Нагороджена орденом Леніна та 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора. П. у м. Москва. Праці: История дипломатии..., т. 3. М.—Л., 1945; Великое прошлое советского народа. М., 1949; Первая русская революция 1905—1907 гг. М., 1950; Рабочее движение в России в ХIХ веке: Сборник документов и материалов, т. 1—3. М., 1950—52 (редактор); История СССР, ч. 1—3. М., 1953 (редактор); Формирование пролетариата в России (ХVII—ХVIII ст.). М., 1963. Літ.: Из истории рабочего класса и революционного движения: Памяти академика Анны Михайловны Панкратовой: Сборник статей. М., 1958; Гуржій І.О., Петренко В.С. Видатні радянські історики. К., 1969; Бадя Л.В. Академик А.М. Панкратова — историк рабочего класса СССР. М., 1979. О.Д. Кузьминська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНКРАТОВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
