ПАМ’ЯТНИК — скульптурний чи архіт. твір, споруджений на честь події або особи, надгробок. Давньоруське «паматникъ» уперше зафіксовано в джерелах 13 ст. як тотожне «памат» (пам’ять). З поч. 18 ст. використовується в рос. мові як відповідник латинського «monumentun» для позначення пам’ятної споруди на честь істор. особи або події, надгробка. В 1-й чв. 19 ст. починає вживатися в контексті «речей, залишків, що нагадують, свідчать про минулу славу, знаменитість, велич якого-небуть місця» («древние памятники», «памятники археологии», «памятники архитектуры», «памятники палеографии»). З 19 ст. в умовах заборони видання наук. праць укр. мовою в Російській імперії даний термін запозичується нею з російської. До серед. 1980х рр. він також вживався як тотожний терміну «пам’ятка», що спричиняло до термінологічних і юридичних непорозумінь. Унаслідок чіткого розмежування контексту цих термінів термін «пам’ятник» набув сучасного значення. Літ.: Кот С.І. Терміни «пам’ятка» і «пам’ятник» у пам’яткознавстві. В кн.: Праці Центру пам’яткознавства, вип. 1. К., 1992. С.І. Кот.
ють літ. пам’ятки, у т. ч. твори Кирила Туровського, «Житіє Сергія Радонезького», «Повість про взяття Царгорода» (1886, вип. 62) та ін. Публікувалися й істор. пам’ятки, зокрема «Історія про царів і великих князів землі Руської» Ф.Грибоєдова (1896, вип. 121), «Слово о погибелі Руської землі» (1892, вип. 84) та ін. У низці випусків опубліковані документи і матеріали, які висвітлюють події давньорус. та укр. історії 10—17 ст. На сторінках «Памятников...» друкували свої розвідки і матеріали відомі російські вчені, мистецтвознавці, композитори й музиканти, у т. ч. Д.Аллеманов, О.Архангельський, Є.Пєтухов, М.Покровський, М.Ратинський, С.Смоленський, М.Сперанський, В.Стасов, П.Траханіотов, О.Фамінцин, І.Шляпкін, О.Яцимирський та ін. Вміщувалися також протоколи засідань, звіти й повідомлення Т-ва прихильників давньої писемності та мистецтва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАМ’ЯТНИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
