ін. У Бібліотеці національній України імені В.Вернадського зберігається кілька друків із гравюрами А.Дюрера, зокрема нюрнберзьке видання К.Цельтеса «Хросвіта Гандерсгеймська» (1501) та «Геометрія» (1534), в якій він виступає і як автор, і як художник. Заг. захоплення викликає паризьке видання Анаба «Часовник» (1505) на пергаменті. Ретельно продумана композиція розворотів, насичених численними мініатюрами, на соковитість фарб яких не вплинули проминулі століття. Незначну за кількістю, але дуже цінну для вивчення культ. взаємин слов’ян. народів репрезентують П., видані церковнослов’ян. мовою у Празі (Чехія) Ф.Скориною, у Венеції (Італія) для правосл. населення, а також твори латиномовних авторів, уродженців України, творче життя яких у тій чи ін. мірі було пов’язане з нею. Серед них твори Г.Тичинського, А.Кржицького, Й.Цервуса. Серед шедеврів книжкового мист-ва цього часу слід відзначити видання Фробенів (Базель; Швейцарія), Етьєнів (Париж; Франція), Квентелів (Кельн; Німеччина), Галлерів, Унтерів, Шарфенбергів (Краків) і багатьох ін. Твори європ. гуманістів представлені такими іменами, як Еразм Роттердамський, Р.Етьєн, А.Поліціано, Й.Рейхлін, К.Цельтіс, М.Фічіно, Піко
st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// тифади (від. араб. — звільнення) — нар. повстання, що тривало у 1988—93 і стало одним із каталізаторів близькосх. мирного процесу. 20 серпня 1993 за сприяння міжнар. посередників (т. зв. близькосх. квартет — США, Росія, Європейський Союз, Організація Об’єднаних Націй) в м. Осло (Норвегія) було підписано «Декларацію про принципи» — палестинсько-ізраїл. договір про припинення ворожих дій. Ізраїль визнав ОВП за представника палестинського народу й зобов’язався звільнити палестинців, засуджених за терористичну діяльність. ОВП мала офіційно засудити терор та анулювати параграф Палестинської нац. хартії, що вимагав знищення д-ви Ізраїль. На окупованих територіях Сектору Газа та Зх. берегу р. Йордан створювалася П.а., яка не мала права встановлювати дипломатичні відносини та створювати свої збройні формування. Ізраїль зберігав єврейс. поселення на окупованих палестинських територіях і контроль за шляхами сполучення. 13 вересня 1993 у Вашингтоні (США) глава уряду Ізраїлю І.Рабін та лідер П.а. Я.Арафат підписали договір про встановлення палестинського самоуправління строком на 5 років. 18 травня 1994 ізраїл. війська покинули територію П.а. Адміністрація П.а. отримала всі повноваження у сфері освіти, к-ри, оборони, здоров’я, соціального забезпечення, податків і туризму. Кілька радикальних палестинських орг-цій (Хамас, Ісламський джихад, Нац. фронт визволення Палестини) виступили проти договору з Ізраїлем і відмовилися скласти зброю. Ізраїл. сторона звинуватила палестинців у зриві домовленостей. У червні 1996 до влади в Ізраїлі прийшов уряд Б.Нетаньяху, який був противником домовленостей у м. Осло. Однак у жовтні 1998 в м. Уайрівер (шт. Меріленд, США) під тиском амер. адміністрації Б.Клінтона Б.Нетаньяху підписав договір з П.а. про другий етап передислокації на окупованих палестинських територіях. В результаті територія П.а. збільшилася в кілька разів. 4
делла Мірандола та ін. Завдяки їх наук. інтересу до античності отримали нове життя труди Арістотеля, Демосфена, Плутарха, Теренція, Ціцерона та ін., що займають гідне місце в колекції П. У зв’язку із цим слід відзначити чудові зразки друкарського мист-ва поч. 16 ст. венеціанського вченого і видавця Альда Мануція та його родичів (Венеція; див. Альдини), всесвітньо визнані найкращими виданнями антич. літератури, виконані на високому філол. рівні. Література цього періоду видавалася переважно лат., грец. мовами, проте збільшився відсоток видань і нац. мовами. П. церковнослов’янські, які виходили з верстата ієромонаха Макарія в Торговищі, Б.Вуковича у Венеції, були призначені для церк. вжитку, обслуговування правосл. віруючих. Білорус. друкар і вчений Ф.Скорина видав Псалтир (Прага, 1517) та Біблію в перекладі білорус. мовою (Прага, 1517—22). Поміж відомими західноєвропейцями, такими, як Еразм Роттердамський, Ф.Меланхтон, М.Коперник, С.Монстер та ін., трапляються й укр. діячі к-ри і науки — Г.Тичинський, С.Оріховський, Павло із Кросно, Станіслав зі Львова. Найбільші колекції палеотипів в Україні зберігаються в НБУВ (Київ, бл. 2545
одиниць зберігання) та Львівській національній науковій бібліотеці імені В.Стефаника НАН України (Львів, 792 одиниці зберігання). Літ.: Харабадот Р.С., Биганский Р.М. Каталог палеотипов из фонда Львовской научной библиотеки имени В. Стефаника АН УССР. К., 1986; Шамрай М.А. и др. Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки имени В.И. Вернадського НАН Украины. К., 1995; Feigelmanas N. та ін. Vilniaus universiteto bibliotekos paleotipai katalogas. Vilnius, 2003; Полевщикова Е.В. Каталог изданий ХVI века: Из фондов Научной библиотеки Одесского национального университета имени И.И. Мечникова. Одесса, 2005. М.А. Шамрай.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАЛЕОТИПИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
