МІСТЕЧКО — форма територіальної організації розселення, адм.-тер. одиниця, притаманна Україні 15 — поч. 20 ст. Найдавніші укр. містечка виникли в 15 ст. в Галичині; вони виконували функції ремісничих та торг. центрів, а також оборонних пунктів від нападів крим. та буджацьких татар. Мережа містечок була динамічною: деякі з них, дістаючи магдебурзьке право, переходили в категорію міст, інші занепадали і перетворювалися на села. На Наддніпрянській Україні виникнення містечок особливо інтенсивно відбувалося на поч. 17 ст., «Реєстр всього війська Запорозького» 1649 зафіксував 90 містечок. На відміну від міст, центрами управління яких були магістрати, містечками керували ратуші. У Російській імперії впродовж століть статус містечок лишався невизначеним — за роз’ясненнями Городового положення 1892 вони характеризувалися як «щось середнє між містом і селом». Показники їх розвитку не потрапляли в стат. джерела мін-ва внутр. справ, небагато уваги приділяла їм і місц. статистика, що утруднює їх дослідження на різних істор. етапах. У серед. 19 ст. в Наддніпрянській Україні налічувалося 547 містечок, у яких проживало 1,3 млн мешканців, або 52 % всього міськ. населення. 51 % усіх містечок припадав на Правобережну Україну, 25 — на Лівобережну Україну, 24 % — на Пд. України. На Правобережжі, яке входило в смугу єврейс. осілості (див. Смуга осілості), значну частину населення містечок (до 10 становили євреї. Неповторну ауру містечок створювали поєднання цікавої забудови з природними
ландшафтами, церкви, ярмарки, наявність підпр-в з обслуговування сел. госп-в і переробки їх продукції. Під впливом урбанізації, міграційних процесів та укрупнення мережа містечок скорочувалася. Перепис населення 1923 зафіксував в Україні 402 містечка. У рад. політ. практиці відповідно до «Інструкції про порядок перечислення залюднених пунктів до розряду міських або сільських» (квітень 1924) до категорії містечок були зараховані населені пункти, що налічували від 3 до 10 тис. жителів за умови наявності пром. і комунальних підпр-в, культурно-освіт. і мед. закладів та переважно неземлеробських занять населення. Постановою ВУЦВК від 28 жовтня 1925 термін «містечко» був скасований; замість нього запроваджувалося поняття «селище міського типу». В такий спосіб відбувалася потрібна рад. властям уніфікація, яка знищила притаманну Україні специфічну (у Росії містечок не було) нац. форму територіальної організації міськ. розселення. У Польщі, Білорусі, країнах Балтії містечка збереглися. Тому обґрунтованими є пропозиції відкинути нічим не виправдане негативне ставлення до містечок і повернути в укр. мову, в наук. видання, а можливо, і в правове поле поняття «містечко». Літ.: Вологодцев И.К. Особенности развития городов Украины. Х., 1930; Кипер М. Еврейское местечко Украины. Х., 1930; Компан О.М. Міста України в другій половині ХVII ст. К., 1963; Доценко А.І. Розвиток містечок як форми територіальної організації розселення (історико-економічний аспект). В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події, факти: (Збірник статей), вип. 15. К.—Донецьк, 2001. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІСТЕЧКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
становили євреї. Неповторну ауру містечок створювали поєднання цікавої забудови з природними 