Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але ве-ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези-су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталіз-му. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе-режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для фор-мування капіталістичного способу виробництва мало первісне на-громадження капіталу, зв’язане з найбільш грубими формами наси-льства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницькі заходи здійснювалися за активної підтримки держави через державні позики, податкову сис-тему, протекціонізм. Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва ви-никнення світового ринку. Початок формування такого почався зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст. Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючого попиту на промислові вироби. Наспіла необхідність створення вели-ких капіталістичних підприємств, які могли б поставляти значні партії товарів на експорт. З’явилися великі майстерні, що працюва-ли під контролем капіталістів (проста кооперація). Розвиток поділу праці зумовив перетворення капіталістично організованих майсте-рень на мануфактури. Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був пере-важаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосереджен-ня величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопо-льних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталізму зачіпали інтереси всіх верств населення і нада-вали питанням економічного розвитку все більшого значення. Ліквіда-ція монополії церкви у царині ідеології, розвиток наукових знань ство-рили сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. З’явилося багато економічної літератури, що брала за головну мету визначення характеру та завдань економічної політики. Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіта-лістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення до-свіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної сис-теми, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах За-хідної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість мер-кантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та коло-ніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Мер-кантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія. Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії еконо-мічної думки Європи. Він мав реальну базу й вирішував практичні проблеми того часу. Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був аріс-тотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги мерканти-лістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей гро-шима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явища-ми, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал. Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. На-віть сам термін «меркантилізм», що виник у ХVII ст., походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження мерка-нтилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактно-го, що є неминучим у період зародження будь-якої науки. Відтак меркантилісти не створили й не могли створити розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів і категорій, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єди-ну, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті спра-ви, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупніс-тю практичних господарських заходів європейських держав у XVI — XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики — купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирі-шували конкретні економічні питання, формулювання яких здебі-льшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так нази-вали тоді ці праці). Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно ве-лика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійсь-ких істориків, було оприлюднено понад дві тисячі таких економіч-них памфлетів. Проте детальне їх вивчення протягом ХVIII — XX ст. дало змогу виявити певну спільність теоретичних поглядів меркан-тилістів. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні поло-ження. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утво-рюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г — гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п’яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на ду-мку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багат-ства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, ба-ланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше ку-пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі-знилися). Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий мерканти-лізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему. Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошо-вого балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви-трачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна полі-тика того часу, головною метою якої вважалося утримування грошей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися дося-гнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося ви-возити благородні метали за кордон, купців-експортерів зо-бов’язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва. Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою піз-нішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збіль-шення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, вста-новлення високого імпортного мита, зниження позичкового процен-та — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без-плідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнату-рального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні. У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз- му змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що до- сягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Анто- ніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового саль-до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розши-рювалося мореплавство. На перший план висувалася політика про-текціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систе-му митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з ві-тчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переро-бити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизня-них товарів. Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага-чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди-ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак-тивного балансу. Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі. Звідси походить і різне трактування спільної для всіх мерканти-лістів формули: менше купувати й більше продавати. Ранні меркан-тилісти наголошують на першій частині формули, розуміючи її ціл-ком однозначно: треба будь-що утримуватися від покупок. Пізні розуміють цю саму формулу досить широко: можна купувати бага-то, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі. Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть її опікування го-сподарським життям. Відмінність полягала лише в різному розумін-ні конкретних форм цього втручання, у тім, як зробити його най-більш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу — при-ватну ініціативу купців і купецьких компаній, держава тут, як і ра-ніше, відіграє роль покровителя й регулятора торгівлі. Меркантилізм виник в Англії, потім поширився у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркан-тилізму мала свої особливості. Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм. Ще у XV—XVI ст. видавалися «закони про витрачання», які зо-бов’язували іноземних купців витрачати виторг за свої товари на купівлю англійських. Пояснювалося це тим, що Англія у XVI— XVII ст. значно просунулася вперед в економічному розвиткові і два сторіччя (1651—1849) меркантилізм був офіційною політикою дер-жави (діяв «Навігаційний акт» Кромвеля). Із представників раннього меркантилізму в Англії ми вже нази-вали В. Стаффорда (1554—1612), який 1581 р. надрукував під ініці-алами «W.S.» твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчиз-ників». Твір був написаний у формі розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов’я, який робить остаточні висновки. Стаффорд виявляє досить правильне як на ті часи розуміння зв’язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі непов-ноцінної монети, у псуванні монети королями (що практикувалося у зв’язку зі зростаючою потребою в коштах) він убачає причину по-дорожчання товарів. Псування монети, на думку Стаффорда, має подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) втечу (відплив) з країни повно-цінної монети. Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробленим, оскі-льки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в оброб-леному вигляді, що для країни є дуже невигідним. «Усе, що купують у нас іноземці, іде від нас назавжди. Навпаки, те, що ми купуємо один у одного, залишається вдома». Звідси, уважає Стаффорд, необ-хідність державного опікування вітчизняною торгівлею. Він пропо-нує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших това-рів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна — найпопулярнішого тоді англійсь-кого експортного продукту. Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії в його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), якого вважають автором теорії торгового балансу. Мен був купцем і од-ним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх памфлетах «Розду-ми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), «Скарб Англії у зов-нішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він заперечує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу. Мен висловлюється проти заборони вивезення грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що гроші в обігу можна порівняти із пше-ничним зерном. Тільки посіяне зерно дає новий урожай, збільшуючи свою кількість. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів обмежують право купця розпоряджатися своїми грошима і завдають тільки шкоди. З погляду Мена, єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. Торговий баланс з окремими країнами, доводив Мен, неминуче складається по-різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля буде вільною, вона набере найбі-льшого розвитку, а тим самим буде досягнуто основної мети — збі-льшення запасів золота та срібла. Отже, Мен вирішував проблему залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихи-льники політики грошового балансу. Увезення та вивезення грошей, за Меном, прямо залежить від стану зовнішньої торгівлі. Якщо ви-везення перевищує ввезення, тобто, якщо країна має активний тор-говий баланс, гроші надходять у країну. «Гроші, які привозяться у країну завдяки активному балансу нашої зовнішньої торгівлі, — це єдині гроші, які в нас залишаються і якими ми збагачуємося», — на-голошував Мен. Чітко формулює Мен і теорію торгового балансу: «Звичайним засобом для збільшення нашого багатства й наших скарбів є інозем-на торгівля, що в ній ми завжди маємо дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів». Мен — ворог будь-яких заходів, що гальмують експортну торгі-влю, він вимагає навіть зменшення мита на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які обстоювали високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, котрі полегшуватимуть конкурен-цію на зовнішньому ринку. Але він погоджується із ранніми мерка-нтилістами щодо використання в обігу тільки повноцінних грошей, повторюючи вже відому думку Стаффорда: зменшення цінності грошей спричиняє підвищення цін на товари. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства й дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю та інші дари природи. Щодо грошей він підкреслював також їхню роль для дося-гнення конкретної мети — залучити в країну через зовнішню торгі-влю більше дорогоцінних металів. Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експортом го-тових виробів. Він уважає досить суттєвим також розвиток транзит-ної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збага-чення. Особливо важливим є щодо цього мореплавство і необхідність доставки англійських експортних товарів у місце при-значення тільки на англійських суднах. Меркантилістські погляди розвивав і Самуїл Фортрей (1622 —1681) син торговця, автор праці «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості він пропонує встановлення на іноземні товари високого мита, унаслідок чого ціни на товари, що завозяться в Англію, зростатимуть, а це, у свою чергу, сприятиме збуту товарів вітчизняного виробництва. Фортрей — чи не єдиний з меркантилістів, хто приділяє особли-ву увагу засобам, які могли б підвищити продуктивність сільського господарства. Але й він, як і всі інші меркантилісти, уважає, що тільки від промисловості «головним чином залежить багатство ко-ролівства». Коли меркантилізм як політика вичерпав себе, на його захист ви-ступив видатний економіст Джеймс Стюарт (1712 — 1781). Він спробував оновити й розвинути далі меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже поширилася теорія трудової вартості. 1767 р. він оприлюднює працю «Дослідження про принципи політичної еконо-мії», у якій не тільки розвиває далі принципи меркантилізму, а й ро-бить принциповий крок уперед в економічній науці. Стюарт не по-діляє ілюзій меркантилістів, що багатство створюється внаслідок продажу окремими капіталістами товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в процесі міжнародної торгівлі. На його думку, тільки пози-тивний прибуток породжує зростання суспільного багатства. Французький меркантилізм. У Франції меркантилізм також ві-дігравав важливу роль у економічній політиці, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж в Англії, а французький аб-солютизм — суто дворянською диктатурою. Політику меркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіля-ко стимулюючи торгівлю. Він уклав 1606 — 1607 рр. низку угод з іноземними державами, відмовився від прав корони на майно інозе-мних купців, сприяв колонізації Канади, заборонив увезення тексти-льних товарів і вивезення цінної сировини — шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося мануфактурне виробництво. Ще більшого розвитку політика меркантилізму набула за Людо-віка XIV, завдяки заходам видатного державного діяча, міністра фі-нансів Жана Батіста Кольбера (1619 — 1683). На його честь полі-тику меркантилізму інколи називають іще кольберизмом. Кольбер уважав, що могутність держави визначається кількістю грошей, що є в її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля. «Ми повинні за-воювати народи нашою промисловістю, — говорив він, — і перемогти їх нашим смаком». Найбільш відомим представником теоретичної школи мерканти-лізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 — 1621). 1615 р. він опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме у цьому творі було вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки. Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти аль-бігойців спустошили південнофранцузькі міста, а гугенотська між-усобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Англія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку. Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запрова-дження яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду, Монкретьєн досить детально розглядає проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплав-ства, професійного навчання тощо. Монкретьєн є палким захисником третього стану, найбільш важ-ливою частиною якого він уважає торговців. «Купці, — наголошує він, — надзвичайно корисні державі». Навіть розвиток промислово-сті для нього не є самоціллю, бо кінцевою метою всіх ремесел, на його думку, є торгівля: «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівля є, у певний спосіб, головною ціллю різних реме-сел». Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання є зовнішня торгівля. Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монк-ретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує мер-кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іно- земних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програ-ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду насо-сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують. Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага-тою. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн у зв’язку з цим пише : «Не до-статок золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить держа-ву багатою, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити й одягатися: у кого їх більше, у того більший достаток». Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні-єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото». Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього. Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження полі-тики меркантилізму в Італії не було належних політичних і економі-чних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Колись нагромаджені тор-гівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт визначив інтереси пе-рших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли пи-танням грошового обігу і кредиту. Уже згадуваний професійний банкір Гаспар Скаруффі (1519 — 1584) написав 1582 р. «Роздуми про монету і справжню пропорцій-ність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетари-зму. Скаруффі запропонував грандіозний як на той час проект скли-кання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному ма-сштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз-рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис-тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар’єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви-чайні товари. Цей проект підтримує й розробляє далі флорентійський банкір-економіст Бернардо Даванцаті (1529 — 1606), який опублікував 1582 р. книжку «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонував повер-нутися до вільної чеканки монет та обігу зливків. З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Анто-ніо Серра (XVI — XVII ст.), відомого автора «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у кра-їнах, що не мають копалень». Серра заперечує концепцію монетари-зму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує забо-рону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя, як приклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою проми-словість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працелюб-ності та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду. З відомих італійських меркантилістів треба також назвати Анто-ніо Дженовезі (1712 — 1769), котрий тривалий час займав кафедру в Неаполітанському університеті. На думку Дженовезі, взірцем правильної торгової політики є зовнішньоторговельні заходи Англії. У «Лекціях про комерцію й цивільну економіку» він детально аналі-зує теорію торгового балансу. Неможливо допускати такого виве-зення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і тако-го ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам, уважає Дженовезі. Багатство, на думку Дженовезі, це не гроші самі по собі, а прави-льно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Надли-шок грошей є зайвим. Їх має бути стільки, скільки необхідно для об-слуговування торгівлі. Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та ін-ших країн як Західної, так і Східної Європи. Ідеї меркантилізму в Росії та Україні. Ідеї меркантилізму на-були розвитку в Росії XVII — XVIII ст. До XVII ст. для них не існу-вало умов, оскільки тоді в російській державі панувало натуральне господарство, а торгівля залишалася локальною й обмеженою. З XVII ст. починається новий період російської історії: остаточно ліквідується феодальна роздробленість і завершується процес ство-рення централізованої держави. Поштовхом до цього стало зростан-ня суспільного поділу праці та торговельних зв’язків, на основі яких утворився всеросійський ринок. Розвиток торгівлі супроводжувався зростанням торгового капіталу й розширенням сфери його дії, купці ставали лихварями, власниками промислових підприємств — ману-фактур. Саме в XVII ст. в Росії з’являються перші мануфактури, ви-никають буржуазні виробничі відносини. На відміну від країн Західної Європи, де важливу роль у переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, у Росії остання майже виключно була в руках іноземних купців, тому й мала для розвитку економіки значно менше значення. Росія не мала свого торгового флоту, була відрізана від берегів Балтійського й Чорного морів. Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не бу-ло чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». З одного боку, як і на За-ході, меркантилізм в Росії відображував переважно інтереси купецт-ва, а з іншого — російський меркантилізм був принципово відмін-ним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни. Російські вчені, у працях яких висловлювались деякі ідеї меркан-тилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної про-мисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благород-ними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток віт-чизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі. За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від захід-ноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання. Проблеми колоніалізму в ньому не зайняли того місця, яке вони займали в за-хідноєвропейському меркантилізмі. Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трак-тували значно ширше, хоч водночас в Росії досить сильно проявила-ся дворянська обмеженість практичного меркантилізму. Ідеологами нової просвітницької течії в Росії були А. Ордін-Нащокін, І. Посошков, А. Кантемір, В. Татіщев. Уперше ідеї меркантилізму в Росії висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605 — 1680). Найбільш виразно його економічні погляди відбито у «Псковському Положенні» (1667) і в «Новоторговому Уставі» (1667), автором і редактором яких він був. Ордін-Нащокін, як і меркантилісти в цілому, захищав інтереси купецтва, а отже велику увагу приділяв питанням торгівлі та її орга-нізації. Про торгівлю він був високої думки, уважаючи її позитив-ною й благородною справою. Торгівлю він розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарст-ва, що активно сприяє зростанню народного достатку. Водночас Ордін-Нащокін розумів, що торгівлю (зокрема зовніш-ню) в Росії розвинено недостатньо. Причину цього він убачав у бра-ку капіталу, у засиллі іноземних купців, які проникали на російсь-кий ринок. Головним для піднесення продуктивних сил Росії Ордін-Нащокін уважав розвиток промисловості. Росія, наголошував він, повинна розвивати промисловість не тільки і не стільки для продажу товарів за кордон, скільки для задоволення потреб внутрішнього ринку. Для цього Росії необхідні різноманітні галузі промисловості, і передовсім залізорудна промисловість, що є основою для розвитку інших галузей народного господарства. Отже, економічні погляди і практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоб ліквідувати економічну й культурну відсталість Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу і створити вітчизняну промисловість. Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652 — 1726). Автор зна-менитої «Книги про вбогість та багатство» (1724) походив із оброч-них селян. У різних документах його називають по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою лю-диною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить йо-го заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два будинки у Петербурзі, навіть кріпаки. Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та багатство». Вона дуже близька до ідей класичного мер-кантилізму, особливо до ідей Монкретьєна. Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктив-них сил, вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарст-ва, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економіч-ної незалежності. Посошков — великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів — купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на тор-гівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соці-ального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть за-йматися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку. Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є «символ віри» меркантилізму — більше продавати й менше купувати. Він був прихильником активного торгового балан-су, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купу-ватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кор-дон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого. Як і всі меркантилісти, Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кор-дону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою гро-шей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, доста-тньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотри-мується товарно-металістичної теорії грошей. У Посошкова немає властивого представникам західноєвропей-ського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розріз-няє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим — «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і ба-гатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце са-ме багатство народу. Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практи-чне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Нама-гаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв’язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування росій-ського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів. Ця політика безсумнівно була прогресивною і відповідала потре-бам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольбе- ризмом, але Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі і про-мисловості, а вживав дійових заходів для розвитку сільського гос-подарства. Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціаль-но-економічній думці кінця XVII — початку XVIІІ ст. Уже еконо-мічна політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення кош-товностей, установлення захисного мита, пільг місцевим підпри-ємцям і купцям. Велике значення мали економічні зв’язки з інши-ми країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об’єктивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, роз-витку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагрома-дження капіталу. Одним із найбільш послідовних прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Про-копович (1681 — 1736) — історик, філософ, письменник, політич-ний діяч, професор Київської академії, а згодом її ректор. Ф. Прокопович, як і сучасні йому російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торгового балансу. Він уважав, що досягти тако
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Меркантилізм» з дисципліни «Історія економічних вчень»
