МІКРОЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ — етнічна спільність нижчого ієрархічного рівня, що входить до складу близьких в культурномовному відношенні і пов’язаних між собою спорідненістю походження та історичних доль етнічних спільностей середньої (етносів) та вищої (макроетнічна спільність) ланок етнічної класифікації. Л.Гумільов такі таксони нижчого етнічного рівня називав
732 МІКРОІСТОРІЯ
конвіксіями. Варто розрізняти етносоціальні та етнокультурні M.с., які здебільшого тією чи іншою мірою збігаються та/або пов’язані між собою спадково, а також їх стадійно-історичні типи. За доби ранньої первісності, періоду мисливсько-збиральницьких сусп-в, M.с. виступають у вигляді певних сукупностей пов’язаних між собою шлюбними та багатьма ін. відносинами рухомих кровно-споріднених общин, які, ведучи рухомий спосіб життя, займають певну компактну територію. З часів неолітичної революції, особливо на фінальних стадіях первісності на ґрунті певної кількості споріднених, осілих або кочових, родових та/чи гетерогенних (сегментних) общин, пов’язаних сталими шлюбними, екон., соціальними, культурнокультовими тощо відносинами, формуються споріднені за походженням, віруваннями, звичаями, говірками та іншим племена, які часто-густо виступають у формі чіфдомів (вождеств) і можуть розглядатись як M.с. тієї стадії етнічного розвитку. На фінальних стадіях первісності вони можуть об’єднуватися і утворювати макроетнічні спільності у вигляді союзів племен та складних чіфдомів. Проте ранньодержавні соціальні організми можуть утворюватися на ґрунті M.с. з окремих племен і подібних їм етнічних груп, як то було у найдавніших цивілізаціях Близького Сходу чи на початку античної доби. В такому випадку M.с. ранньокласової (ранньодержавної) стадії розвитку утворюються у вигляді окремих міст-держав (номів, полісів), які можуть або відносно швидко інтегруватися у значно більші державні утворення (як Стародавній Єгипет, об’єднані царства Шумера і Аккада), або розвиватися як містадержави ще тривалий час (Фінікія, Давня Греція). В інших випадках ранньокласові сусп-ва виникають у вигляді складних соціальних організмів, у системі яких окреме домінуюче ядро панує над раніше самостійними, але підкореними племенними княжіннями або, у кочовиків, ордами, які і становлять M.с. (початкова Київська Русь, численні утворення кочовиків євразійських степів, ранньодержавні
об’єднання Тропічної Африки тощо). В такому випадку при подальшому розвитку можемо спостерігати їх поступове зникнення через реструктуризацію та утворення нових етнополітичних, з тенденцією до набуття виразних етнокульт. ознак, M.с. (феодальні володіння, що виникли в Зх. Європі в процесі дезінтеграції імперії Карла Великого і королівств його онуків, давньоруські землі-князівства 12—13 ст.). Унаслідок їх об’єднання (навколо певного ядра — як королівський домен Франш-Конте у північній Франції або козацького Середнього Придніпров’я з Києвом та Запорозькою Січчю в Україні) та подальшої інтеграції й уніфікації в Європі впродовж пізнього середньовіччя та у перші століття Нового часу утворюються народності-протонації, окремі народи — етноси середньої таксономічної ланки, на ґрунті яких складаються нації новоєвропейські. За таких умов консолідація M.с., що зберігаються в окремих країнах до 2-ї пол. 19 ст., а подекуди (Італія, Німеччина, Україна) до 20 ст. як досить сталі утворення, поступово відходять на другий план, залишаючись у вигляді окремих етнотериторіальних, з певною культурнопобутовою та діалектною специфікою, груп. Часто їх збереженню сприяє конфесійна специфіка (католицизм баварців, грекокатолицизм галичан і закарпатців-русинів тощо). Останнім часом в окремих регіонах ЗахідноЦентр. Європи, де територіальні M.с. збереглися краще, ніж в інших (Італія, Іспанія) та навіть мають статус федеральних земель (Німеччина) спостерігаються процеси підвищення значення ідентичності на їх основі. Деякі дослідники припускають, що відповідно до успіхів інтеграції в межах Євросоюзу та все більшого передання функцій окремих держав спільноєвропейським інституціям значення територіальних M.с. буде зростати як в культурному відношенні, так і на політичному рівні. Літ.: Брайчевський М.Ю. Теоретичні основи дослідження етногенезу. «УІЖ», 1965, № 2; Його ж: Походження Русі. К., 1968; Генинг В.Ф. Этнический процесс в первобытности. Свердловск, 1970; Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М., 1983; Гу-
милев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. М., 1993; Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. М., 1989; Павленко Ю.В. Раннеклассовые общества: Генезис и пути развития. К., 1989. Ю.В. Павленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІКРОЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
