Уперше фіксується в міських республіках-полісах Пн. Причорномор’я у вигляді експортно-імпортного мита («тридцяте» — фсйбкпуфз, «шістдесяте» — еобкпуфз — та «дев’яносте» — енезкпуфз), що стягувалося із суми оплати, а не з кількості товару. Знаходилося у віданні діойкета (верховного розпорядника фінансів; Боспорське царство, Ольвія), агоранома (представника виборного магістрату, який стежив за порядком, законністю та благоустроєм місць торгівлі; Ольвія) та астинома (наглядача за експортом продукції; Херсонес Таврійський). 4 ст. до н. е. в Боспорському царстві запроваджується посада еліменісти — урядника, який збирав еліменіон (Еллймнйпн) — мито, що стягувалося з кількості та якості вантажу, за право корабля користуватися акваторією та інфраструктурою порту. Всі різновиди мита стягувалися в портах, емпоріях та на міських ринках. З 3 ст. до н. е. запроваджується ателія (бфелей) — право безмитної торгівлі, що поширювалося як на приватних осіб, так і на д-ви (Ольвія, Пантікапей, Херсонес Таврійський).
За часів рим. панування функція контролю за митними зборами переходить до стратега, з 3 ст. н. е. — до коміт комеркіарія (comites commerciorum), який збирав держ. торгове мито, податки з обігу та продажу товарів, а також контролював торгівлю з іноземцями, а з 4 ст. — до практія (рсбкфейпн) (Херсонес Таврійський). Продовжували діяти внутр. мито (2—2,5 % від ціни товару), зовнішнє (12,5 %), портове та подорожнє мита. З 1—2 ст. запроваджується система віддавання мита у відкуп, яка контролювалася колегією економів. У давньорус. період, упродовж 10—11 ст., мито збиралося в рамках військ. контрибуції і виконувало функцію закріплення влади на новоприєднаних територіях. З 12 ст. митні податки поступово виділяються в окремий вид зборів, що поширювалися лише на осіб купецького стану. Було запроваджено 3 типи митних зборів: проїзне мито, що складалося з посажневого (мито за товар, який перевозився возом, залежало від довжини воза в сажнях) та головщини (мито з купця та його робітників як з фізичних осіб); вивізне мито, що складалося із задніх колачів (мито за право повернутися з торгу) та мостового (мита за перетин міськ. мосту); торг. мито, що складалося з явки (мита за місце в торг. ряду), коморного (мита за право зберігати свій товар у міських коморах) та гостинного (мита за право винайму купцями житла). Розміри мита залежали від виду засобів транспортування і стягувалися в місцях проведення торгів, а також біля переправ через річки. Збирання мита контролювалося князівськими чиновниками — тивунами, а також боярами-вотчинниками та удільними князями, яким право митних зборів надавалося за військ. службу. З 14 ст. з’являється традиція укладати між удільними князівствами Русі угоди про недопущення збільшення кількості мит. Із входженням укр. земель до складу Королівства Польського та Великого князівства Литовського право стягнення імпортно-експортного мита перейшло від удільних князів до польс. короля та литов. великого князя і було
підпорядковане королівському і великокнязівському скарбу. Безпосередньо контролювали збір мита земський підскарбій та скарбові писарі. У приватних володіннях встановлення, порядок стягнення й особливо розмір мит встановлювалися власником. Правовою основою стягування мита був звичай, який згодом підтверджувався монаршими актами. Основу М.с. складала розвинута мережа держ. та приватних комор і прикоморків, які протягом 14 — поч. 15 ст., у зв’язку зі специфікацією митних оплат, розділилися на митні та головні (цельні). За часів вел. кн. литов. Олександра (1492—1506) задля покращання збору митних оплат було запроваджено митні округи, що охоплювали своїм впливом по кілька земель. У 16 ст. на укр. теренах діяли 2 округи — волинська та київська. Центрами округ були гол. митні комори. Митні комори розташовувалися виключно в держ. містах, натомість прикоморки — також і в приватних населених пунктах. 1505 ухвалено конституцію сеймову, згідно з якою мито мало збиратися виключно з осіб, що займалися торгівлею. Шляхта, що провозила товари для власних потреб, від сплати мита звільнювалася. 1507 проведено реформу М.с. та запроваджено нові прикордонні оплати. 1576 прийнято сеймову постанову, згідно з якою король не мав права встановлювати нових мит без згоди вального сейму. В результаті митної реформи 1578 встановлено 4 митні провінції, з них 2 — на укр. землях: Руська (Львів) та Волинсько-Київська (Луцьк, Київ). Від 1590 держ. мита стягувалися на користь держ. (публічного) скарбу. 1661, у межах реорганізації митної адміністрації, встановлено 4 суперінтендантства. 1676 прийнято нову митну ординацію (польс. — Instruktaу celny), що змінила сплату прикордонного мита, встановила нову присягу, яка мала підтверджувати, що безмитно провезений товар належить шляхтичу. В межах фінансової реформи кінця 18 ст. запроваджено нову систему організації митних інституцій. 1765 створено 8 митних провін-
цій, у т. ч. Руську та Українську провінції. З кінця 15 ст. вироблено 2 форми адміністрування митними коморами та прикоморками. Перша — «до вірної руки» (практикувалася в основному у ВКЛ) — передача комор у підпорядкування довіреній особі, яка отримувала сталу платню. При цьому всі прибутки від діяльності комори належали скарбу власника комори. У кінці 15 — на поч. 16 ст. комори могли передаватися «до вірної руки» представникам єврейс. торговельно-фінансових кіл, але з серед. 16 ст. ці заклади очолювали лише представники шляхти і, в окремих випадках, міщан. Друга, більш популярна, форма адміністрування — передача комор в оренду: а) за заздалегідь обумовлену грошову суму. При цьому обов’язково зазначалося, що всі надвишки від оренди митних стягнень ідуть на користь орендаря. При входженні в право оренди орендар зобов’язаний був виплатити готівкою грошову суму, передбачену в контракті; б) «до вибрання грошей» — передача в оренду певних комор кредитору князівського скарбу на часовий проміжок, окреслений не чіткими хронологічними рамками, а розмірами грошового боргу скарбу власника комори. Фактично комори віддавалися в оренду до того часу, допоки не буде погашено з їх прибутків боргу власника комори. Угоди оренди укладалися переважно на 2—3 роки з правом продовження даного строку. Щороку орендарі та державці комор складали звіт-«лічбу». Прибутки з комор покривали королів. борги. Передача митних комор в оренду тимчасово була припинена в 2-й чверті 16 ст. в зв’язку з передачею митних округ під керво королеви польс. і вел. кн. литов. Бони Сфорца Арагонської. Цельні й митні комори та прикоморки знаходилися, як правило, в єврейс. оренді. Щоправда, на деякий час ситуація змінилася по 1495, коли євреїв було вигнано з ВКЛ. Власне з того моменту поважну роль в орендуванні цельних, а також митних комор почали відігравати міщани, до яких після повернення 1503 приєдналися євреї. Активна участь і домінування євреїв у
673 МИТНА
674 МИТНА
службі цельній, починаючи від 15 ст., не раз ставали предметом дискусій у шляхетському середовищі. Виступи представників шляхти та заможного міщанства, які вимагали повного усунення євреїв з безпосередньої оренди цел і мит, спричинилися до повної елімінації представників єврейс. фінансових кіл у 1530— 40-х рр. 1538 на Поділля та Галичину, а з 1569 — на Волинь, Київщину та Брацлавщину поширилася дія конституції «de Judaeis», згідно з якою євреям було заборонено орендувати «цла». Ця заборона була підтверджена конституціями 1562 та 1565. Знову євреї виступають як орендарі прикордонних та митних оплат лише в 1560-х рр. Мито стягувалося щоразу, як тільки купець переїжджав певний митний пункт, натомість «цло» стягувалося лише один раз при в’їзді чи виїзді з теренів краю до ін. краю. Купці, перетинаючи кордон, зобов’язані були здійснити реєстрацію на першій же коморі, розташованій на їхньому шляху. Дані огляду та реєстрації товару вписувалися до відповідних реєстраційних книг. Лише після цього дозволялося збирати пограничні оплати відповідно до інструкцій та тарифів, усталених вел. кн. литов. та королем або сеймом. Митні тарифи (устави) мали характер загальний або стосувалися окремих видів товарів, як «Устава мита старого» (1569). Існувала традиція надання лібертацій (польс. — libertacja) або листів на звільнення від сплати митних поборів — т. зв. безмитних листів. Існувало 2 типи звільнень: територіальні та індивідуальні. Територіальні — привілеї деяким містам, селам, а також землям (магнатським володінням) на звільнення їх мешканців від сплати мит. Часом територіальні звільнення стосувалися лише деяких митних комор або обмежувалися певною окресленою кількістю товару, яку можна було безмитно провезти. Відносно більш поширеними на укр. теренах були безмитні привілеї, обмежені певними територіальними рамками. Видавалися такі привілеї, переважно, на прохання власника того чи ін. населеного пункту, для підняття екон.
становища міста чи округи після пожежі або знищення ворогами (найчастіше татарами), у разі значних фінансових витрат на оборонні потреби (напр., буд-во мурів та ін. захисних споруд) або для швидкого зросту нового населеного пункту. Подібні митні «swobody» залежно від розмірів отриманих шкод надавалися на час від 4 до 12 років. Індивідуальні привілеї надавалися королівською чи великокнязівською владою купцям або міщанам під виглядом їхніх заслуг. Інформація про перші індивідуальні безмитні привілеї фіксується вже на поч. 16 ст. Митна система Гетьманщини була сформована на основі традицій Речі Посполитої та Запоріжжя, зі збереженням усієї складної структури. Продовжували діяти прикордонні та різного роду внутр. мита і податки, було збережено систему передачі мит в оренду. Мита збиралися на користь Військ. скарбу. В 1-й пол. 18 ст. прикордонні мита — індукта та евекта — становили 2 % від ціни товару. Встановлення, правила стягнення та регулювання мит здійснювалося гетьманськими універсалами Б.Хмельницького (1654), П.Тетері (1667), І.Самойловича (1679), І.Скоропадського (1714, 1724). З 1722 по 1750 право контролю над М.с. Гетьманщини знаходилося у віданні Малоросійської колегії, яка ліквідувала всі мита, не відзначені в універсалі 1654, ухвалила постанову про передавання індукти в оренду на строк не більш як 6 років (1731) і лише для українців (1748). 1754 указом рос. імп. Єлизавети Петрівни митні стягнення на Гетьманщині було ліквідовано, а її терени включено в межі рос. М.с. 1762 була скасована практика оренди митних зборів, а контроль над діяльністю укр. митниць передано Комерц-колегії (1762—75, 1797—1810), генерал-губернаторам (1775—97). Із запровадженням системи митних округ (1857) в Україні створено 8 таких округ (Радивилівська, Скулянська (назва походить від с. Скуляни; нині село Білецького р-ну Молдови), Ізмаїльська, Одеська, Феодосійська, КерчЄнікалська, Таганрозька, Севастопольська). З 1766 на укр. землях у Російської імперії діяв єди-
ний для експорту та імпорту 13копійчаний митний тариф. Мито стягувалося лише рос. грошима. Починаючи з кінця 18 ст., Рос. імперія переходить до протекціоністської політики в М.с., що затверджується митними тарифами (1775, 1782, 1796, 1798, 1810, 1822), які накладали значні обмеження на імпорт товарів та надавали привілеї експорту. Виняток — тариф 1819, який тимчасово ліквідував усі заборони на імпорт, надавав Одесі статус портофранко та особливі митні пільги для австрійс. і прусських товарів, що провозилися Поділлям. З кінця 19 ст. відбувалося ступеневе підвищення митної ставки. Зокрема, вона підвищувалася в 1881 на 10 %, в 1885 — на 20, в 1890 — ще на 20 %. 1891 був прийнятий найбільш радикальний протекціоністський митний тариф. Встановлювалося стягнення мита в золотій валюті, що підвищило митні збори з 25 до 40 %. На західноукр. землях під владою Австро-Угорщини зміни в М.с. настали 1796, а остаточно їх митна структура була з’єднана з митною системою імперії 1827. Створено нові гол. митниці в Бродах, Підволочиську, Гусятині та Окопах (нині село Борщівського р-ну Терноп. обл.). Формування митної системи України періоду визвол. змагань 1917—21 відбувалося на основі Митного статуту Рос. імперії (1910), заг. митного тарифу (1903) та конвенційних угод Росії, Німеччини та Австро-Угорщини (1894, 1904 та 1906). У червні 1917 був створений департамент митних зборів у складі ген. секретарства фінансів. У березні 1918 створено комісійну раду з організації митної служби (очолював Г.Троцький). У жовтні 1918 проведено реформу митної системи (розробив П.Андрєєв). Створено регіональні митні інституції — дільничні управління митних інспекторів в Одесі, Луцьку, Києві та Харкові. Протягом 1918 було встановлено 49 митниць на кордонах України. 28 червня 1918 створено митно-тарифну підкомісію, що мала переглянути засади митного тарифу (1903) та створити новий тариф, який мав стати основою митної угоди з Росією. У вересні
1918 гетьманом П.Скоропадським було укладено «Угоду про мито» з Німеччиною, Австро-Угорщино, Болгарією та Туреччиною. Становлення рад. митної системи на теренах України відбувалося в межах заг. митної системи СРСР. Правова база, принципи, форми й методи діяльності митних установ розроблялися та впроваджувалися в РСФРР, а потім переносилися в Україну. В основі цієї системи були постанови наркоматів внутрішніх та закордонних справ «Про правила в’їзду та виїзду з Росії» і «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів» (1917), «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» і «Про митні збори та установи» (1918). 9 березня 1919 РНК УСРР прийняла декрет «Про перехід митних установ та прикордонної охорони в підпорядкування Ради народного господарства України». З прийняттям Митного статуту СРСР (12 грудня 1924) митна система на укр. теренах перейшла в безпосереднє відання наркомату закордонних справ СРСР, а з 1928 — наркомату торгівлі. 1934 ліквідовано Укр. від-ня Гол. митного управління. Підставою формування М.с. сучасної України стали 6-й розділ Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990), Закон «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990), Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» (16 квітня 1991) та Закон «Про митну справу в Україні» (25 червня 1991), які визначили, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекон. діяльності на своїй території, територія України становить єдиний митний простір, а митну політику визначає ВР УРСР. 23 серпня 1990 створено Управління держ. митного контролю при РМ УРСР, а 11 грудня 1991 — Держ. митний к-т України. 12 грудня 1991 в дію вступив Митний кодекс України. Сьогодні митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (2002), Законом України «Про єдиний митний тариф» (1992), а також ін. законодавчими актами України, міжнар. та міждерж. угодами. Літ.: Довнар-Запольский М.Ф. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах, т. 1. К., 1901; Kutrzeba S. Taryfy celne i
polityka celna w Polsce od XIII do XV wieku. «Ekonomista», 1902, t. 1, zesz. 1—2; Грушевський О. Митні комори. «Україна», 1918, т. 23, № 10; Слабченко М.Н. Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до Мировой войны. Одесса, 1923; Koneczny F. Dzieje administracji w Polsce w zarysie. Wilno, 1924; Барвінський В.О. До питання про індукту та евекту в Гетьманщині. «Наукові записки при науково-дослідній кафедрі історії української культури», 1927, № 6; Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західному пограниччю, в зв’язку з зовнішньою торгівлею України у XVIII столітті. К., 1931; Weymann S. C»a i drogi handlowe w Polsce piastowskiej, t. 13, zesz. 1. PoznaЅ, 1938; Nowakowa J. Rozmieszczenie kom\r celnych i przebieg dr\g handlowych na Рlsku do koЅca XIV wieku. Wroc»aw, 1951; Rybarski R. Handel i polityka handlowa Polski w XVI stulecie, t. 1. Warszawa, 1958; Alexandrowicz S. Miasteczka Bia»orusi i Litwy jako oСrodki handlu w XVI i w I po»owie XVII wieku. «Rocznik Bia»ostocki», t. 1. 1961; Компан О.С. Міста України у другій половині XVII ст. К., 1963; Baszanowski J. Z dziej\w handlu polskiego w XVI—XVIII wieku: Handel wolami. GdaЅsk, 1977; Manikowski A. C»o generalne. В кн.: Encyklopedia gospodarcza Polski do 1945 roku, t. 1. Warszawa, 1981; Абросимова С.В. Документы Литовской метрики как источник по истории городов Украины первой половины XVI века: Дис. … канд. истор. наук. Днепропетровск, 1988; Торгівля на Україні XIV — середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина, К., 1990; Filipczak-Kocur A. Skarb litewski za pierwszych dwu Waz\w: 1587—1648. Wroc»aw, 1994; Дідусенко П.І. Митна справа на Гетьманщині у XVIII столітті: Система «заказних товарів» в Україні у першій чверті XVIII століття. В кн.: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених, № 2. К., 2000; Дячок О.О. Митні відносини на українських землях в документах Литовської метрики. В кн.: Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Дніпропетровськ, 2004; Берковський В. Типологія і структура митної системи Волині в кінці XV — першій половині XVII ст. «Вісник Академії митної служби України», 2006, № 1 (29); Історія митної справи в Україні. К, 2006; Berkowski W. Struktury administracyjne kom\r celnych i mytnych na Wo»yniu od XVI do po»owy XVII wieku. В кн.: Nad spo»eczeЅstwem staropolskim, t. 1. Bia»ystok, 2007; Берковський В. До питання розвитку митного господарства Речі Посполитої в кінці XV — XVI ст. на західноукраїнських землях. В кн.: Історія торгівлі, податків та мита. Дніпропетровськ, 2007; Жеребцова Л. Організація митної служби на землях Великого князівства Литовського наприкінці XV — в середині XVI ст. Там само. В.Г. Берковський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МИТНА СИСТЕМА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
