МЄШКОВСЬКИЙ (Мишківський) Євген Васильович (12.02.
1882—09.07.1920) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (посмертно). Н. в м. Київ, походив із дворянської родини Полтавської губернії. Закінчив Переяслав. духовну школу, 2 класи Полтав. духовної семінарії, яку залишив і вступив однорічником до 174-го Роменського полку. Згодом закінчив Чугуївське піх. юнкерське уч-ще (1905), вийшовши підпоручиком до 198-го піх. резервного Олександро-Невського полку (Санкт-Петербург). Невдовзі перевівся до 197-го піх. Лісного полку. Закінчив Імператорську Миколаїв. військ. академію за 1м розрядом (1912). Учасник Першої світової війни: з липня 1914 — молодший ад’ютант мобілізаційного відділу штабу військ гвардії та Петрогр. військ. округу. За власним бажанням залишив тилову службу й отримав призначення на Південно-Західний фронт. Від 11 листопада 1914 — старший ад’ютант у званні капітана та в. о. нач. штабу 12-ї Сибірської стрілец. д-зії. 1915 — старший ад’ютант штабу 1-ї Фінляндської стрілец. д-зії. Нагороджений Георгіївською зброєю (10 листопада 1915, за бій 14—16 січня 1915). З грудня 1915 — старший ад’ютант штабу 105-ї піх. дзії. З червня 1916 — штаб-старшина для доручень штабу 32-го армійського корпусу. З вересня 1916 — нач. зв’язку штабу 11-ї армії. З березня 1917 — нач. штабу 105-ї д-зії. З вересня 1917 — нач. штабу 1-ї Туркестанської стрілец. д-ії, розквартированої на Волині. Останнє звання в рос. армії — підполковник. У часи більшовицького розвалу фронту й перетворення армії в некероване стихійне море М. вдавалося впроваджувати в життя накази командування, тримати фронт. «Бували жахливі моменти, — згадував тогочасний ад’ютант-поручик Є.Маланюк. — Бувало, що сп’янілий від безкарності, розхристаний і звільнений від усяких людських почувань, солдатський мотлох вривався до помешкання штабу з тим чи іншим “ультиматумом”. І коли здавалося, що в атмосфері проходив подих смерті, а рука хапалася за револьвера, щоб спасти свою гідність, лунав могутній го-
лос полковника Мішковського, що один-на-один з натовпом вмів не “умовляннями”, не проханнями, не потакуванням, а суворими, ляконічними військовими наказами начальника вернути натовп до притомности, отверезити його». Від 10 березня 1918 — нач. оперативного відділу ген. штабу Української Народної Республіки, згодом — Української Держави. За Гетьманату підвищений до звання полковника. Після початку протигетьманського повстання 1918 виїхав з відрядженням до Одеси, по дорозі у Фастові був затриманий повстанцями. Звільнений за особистим розпорядженням С.Петлюри. Від 10 грудня 1918 — нач. штабу Української Галицької армії. Найвищим досягненням військ. кар’єри М. стала докорінна реорганізація в січні—лютому 1919 УГА, внаслідок якої за своєю організацією, тактикою й стратегією вона перетворилася на одну з найкращих у Центрально-Сх. Європі. З напівпартизан. бойових груп і загонів було сформовано 3 корпуси по 4 бригади в кожнім, стрілецькі й гарматні полки, допоміжні тех. частини. О.Думін зауважував, що «завдяки начальникові штабу полковнику Є.Мишковському УГА одержала остаточно одностайну організаційну систему, по якій перестроїлась вона на регулярну армію». Високо цінував М. за організацію війська європ. зразка військ. історик Л.Шанковський, який вважав полковника вправним генштабістом й наголошував, що його схема реорганізації УГА «відповідала цим можливостям, що їх мала Галицька Армія з огляду на брак старшин і браки матеріального забезпечення. Найкращим доказом правильності й придатності схеми полк. Мєшковського є факт, що ця схема затрималась в організації Галицької Армії майже до кінця її існування». Від 26 лютого 1919 — нач. штабу Пд.-Сх. групи (згодом — Сх. фронту) Дієвої армії УНР. У травні—липні 1919 — військ. представник УНР у Румунії. Від 22 липня 1919 — нач. штабу Волин. групи Дієвої армії УНР. Від 20 листопада 1919 — нач. штабу
633 МЄШКОВСЬКИЙ
В.М. Мещеряков.
Є.В. Мєшковський.
634 МИГУЛИН
Дієвої армії УНР. На поч. грудня 1919 захворів на тиф, 6 грудня 1919 евакуйований до шпиталю в Рівному, тоді польському. Від лютого по 19 квітня 1920 — нач. мобілізаційної управи Ген. штабу УНР. Від травня 1920 — нач. 1-го генерал-квартирмейстерства Ген. штабу УНР. 5 липня 1920 був смертельно поранений у бою під Чорним Островом, в якому командував укр. військами проти кінноти червоних, евакуйований до шпиталю в Тернополі, де після ампутації ноги помер 9 липня 1920. 9 липня 1921 посмертно підвищений до звання генералхорунжого. Літ.: Крезуб А. [Думін О.] Нарис історії українсько-польської війни, 1918—1919. Львів, 1933; Героїчний бій під Чорним Островом. Торонто, 1961; Шанковський Л. Українська Галицька Армія: Воєнно-історична студія. Вінніпег, 1974; Тинченко Я. Українське офіцерство: шлях скорботи та забуття: 1917—1921 рр. К., 1995; Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 рр. Львів, 1998; Колянчук О. Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20—30-х рр. ХХ ст. у Польщі. Львів, 2003; Литвин М.Р., Науменко К.Є. Військова еліта Галичини. Львів, 2004; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921), кн. 1. К., 2007; KolaЅczuk A. UkraiЅscy genera»owie w Polsce — emigranci polityczni w latach 1920—1939: S»ownik biograficzny. PrzemyСl, 2009. О.М. Колянчук.
1-го Далекосх. т-ва укр. артистів, голова Нікольськ-Уссурiйського укр. нац. к-ту (1921). До травня 1921 — завідувач Нікольськ-Уссурiйським відділом Укр. далекосх. крайового кооперативу «Чумак», редактор-видавець газ. «Зоря» (Нікольськ-Уссурійський, 1921). Після встановлення восени 1922 рад. влади в Примор’ї перебував на еміграції в Китаї, спочатку — в Харбіні, а згодом — у Тяньцзіні та Циндао; голова Т-ва «Просвіта» в Циндао, редактор газ. «На Далекому Сході» (Циндао, 1937). Літ.: Світ І. Українсько-японські взаємини 1903—1945: Історичний огляд та спостереження. Нью-Йорк, 1972. А.А. Попок.
М.Й. Микешин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЄШКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
