МАСЮКОВИ — козацько-старшинський, згодом дворянський рід, що походить від Федора Юрійовича Масюка (р. н. невід — п. бл. 1711), веприцького сотни-
550 МАТВЄЄВ
Малоросійський приказ), а з 1671 — також Посольський приказ. Його політика щодо козац. України була спрямована на обмеження її політ. автономії. 1673—76 намагався включити до складу Росії Правобережну Гетьманщину (див. Гетьманщина). Взяв участь у написанні кількох істор. творів й довідника з дипломатичної переписки. Смерть 1676 царя Олексія Михайловича перервала кар’єру політика. М. був далеким родичем і виховатеСвято-Успенська церква в с. Веприк. Фото 2008.
Є.С. Матвєєв.
Л.В. Матвєєва.
ка (1708—09). 1711—29 веприцьким сотником був його син Леонтій Федорович Масюк, який підписав Коломацькі чолобитні 1723 (див. також Д.Апостол). Прокопій Леонтійович Масюков (р. н. невід. — п. до 1784) також обіймав уряд веприцького сотника (1738—68). Син Прокопія — Семен Прокопійович (бл. 1745 — до 1832) — був черніг. губернським предводителем дворянства (1788—90), а один з онуків Павло Семенович (бл. 1793 — 1864) — відставний підполковник (1820), багаторічний гадяцький повітовий предводитель дворянства (1835—41, 1853—56, 1862—64), фундатор Свято-Успенської церкви в с. Веприк (1837; нині село Гадяцького р-ну Полтав. обл.), що є перлиною арх-ри в стилі класицизму. До цього роду належав Костянтин Павлович (1832 — бл. 1914), відомий земський діяч, полтав. губернський гласний. Рід внесений до 2-ї та 3-ї частин Родовідних книг Черніг., Полтав. і Харків. губерній. Літ.: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912. В.В. Томазов.
А.С. Матвєєв. Портрет роботи художника, вірогідно, Фоллевенса старшого. Початок 18 ст.
лем другої дружини Олексія Михайловича Наталії Наришкіної. Тому Милославські (родичі першої дружини царя) домоглися позбавлення його посад і зіслання до Пустозерська (колиш. місто неподалік м. Нарьян-Мар Ненецького автономного округу Архангельської обл., РФ, нині зняте з облікових даних). 1682 з ініціативи Наталії Наришкіної звільняється від опали й повертається до Москви. У травні того ж року убитий повсталими стрільцями. Літ.: Щепотьев Л. Ближний боярин А.С. Матвеев как культурный и политический деятель XVII в. СПб., 1906; Рогожин Н.М. Артамон Сергеевич Матвеев. В кн.: «Око всей великой России»: Об истории русской дипломатической службы XVI—XVII веков. М., 1989. В.С. Степанков.
ського р-ну Херсон. обл.). Навчався в кіноакторській школі при Київ. кіностудії худож. фільмів (1940—41). Учасник Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. З 1946 — актор у театрах Тюмені та Новосибірська (нині обидва міста в РФ). Актор Малого театру в Москві (1952— 68). Знімався у фільмах «Доля Марини» (1953), «Дорога» (1955), «Дім, в якому я живу» (1957), «Вісімнадцятий рік» (1958), «Піднята цілина» (1959—61), «Воскресіння» (1960—61), «Рідна кров» (1963), «Мати й мачуха» (1964), «Крах» (1968), «Спорт. Спорт. Спорт» (1970), «Приборкання вогню» (1972), «Сибірячка» (1972), «Високе звання» (1973—74), «Фронт за лінією фронту» (1977), «Омелян Пугачов» (1978), «Фронт в тилу ворога» (1979), «Клан» (1991) та ін. Поставив фільми «Смертельний ворог» (1971), «Любов земна» (1975), «Доля» (1977), «Особливо важливе завдання» (1979), «Шалені гроші» (1981), «Перемога» (1984), «Любити по-російськи: 1—3» (1995—96, 1999) та ін. На Київ. кіностудії худож. фільмів (нині Національна кіностудія імені О.Довженка) поставив фільми «Циган» (1967), «Поштовий роман» (1969). Депутат ВР РРФСР (1986). Лауреат Всесоюзних кінофестивалів (1970, 1978, 1985), Держ. премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1974), Держ. премії СРСР (1979) та ін. П. у м. Москва. Тв.: Судьба по-русски: Воспоминания. М., 2000. Літ.: Коваленко Н. Евгений Матвеев. М., 1965; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997; Помер Євген Матвєєв. «Урядовий кур’єр», 2003, 3 червня; Щуплов Н. Ему народ давал деньги на кино. «Российская газета», 2003, № 16(19), 17 июня. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАСЮКОВИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
