МАСОНСТВО, франкмасонство (франц. franc-maonnerie, вільномулярство) — релігійно-етичний рух у багатьох країнах світу, що ставить за мету моральне самовдосконалення та об’єднання людства в релігійному братерському союзі. Походження не з’ясоване. Найімовірніше, М. виросло із середньовічної цехової орг-ції (див. Цехи) — корпорації каменярівбудівельників. Але воно могло бути й захисною орг-цією, опозиційною щодо д-ви та церкви. Масонами здебільшого ставали ті, хто вважав конспіративну форму діяльності найбільш ефективною для відстоювання своїх реформаторських ідей. Вони об’єднувалися в ложі («майстерні»). Вищий керівний орган М. отримав назву «Схід» (масони вважають, що саме зі Сходу поширюється «вища мудрість»).
М. складається з ряду послухів (напрямів) — древнього шотландського звичайного обряду, італ. символічного обряду, обряду королів. арки та ін. У кожного з них своя кількість ступенів «утаємничення» (від 3-х до 99-ти): адепт кожного ступеня володіє певним обсягом масонської інформації й має конкретні права та обов’язки. М. організаційно оформилося 1717, коли 4 провідні масонські ложі об’єдналися у Велику ложу (чи Великий Схід) Англії, яка проголосила себе материнською щодо всіх лож світу. Відтоді лише ложі, що їх визнала одна з материнських лож, вважаються «регулярними» (дійсними). Регулярна ложа автоматично включається в систему міжнар. масонських зв’язків. Масони вважають релігію невід’ємним елементом духовної кри, однак не надають переваги жодному з віровчень. Самі вони сповідують культ Вищої істини (чи Великого архітектора Всесвіту). Будучи космополітичною організацією, в якій загальне (світове) переважає над окремим (місцевим), М. все ж недостатньо консолідоване. У серед. 18 ст. більшість масонських федерацій Англії, Німеччини та Скандинавії увійшли до політ. істеблішменту й взяли курс на підтримку політ. курсу своїх держав. Ложі Франції, Італії, Іспанії, Португалії та країн Лат. Америки стали опозиційними щодо урядів і брали активну участь у політ. боротьбі. М. дбає про розвиток секуляризованої науки та мист-ва. У різні часи його адептами були Вольтер, Г.-Е.Лессінг, В.-А.Моцарт, Й.Гайдн, Й.-В.Гете, Р.Бернс, Л. ван Бетховен, Стендаль, О.-Ф.Уайльд, Марк Твен, Дж.Р.Кіплінг, Р.Тагор, В.-Р.Вагнер, Г.-В.Геґель, Д.Дефо, Д.Свіфт, Я.Сібеліус, М.-Л.Керубіні, Н.Паганіні, Е.Фермі, Тото (А. де Куртіс) та багато ін. духовних велетів. Частина «вільних каменярів» віддається ліберальним починанням. Так, масони ще в 19 ст. сприяли переходу до обов’язкового світського навчання, надавали підтримку феміністичному рухові, домагалися скасування
547 МАСОНСТВО
В.А. Масол.
548 МАСОНСТВО
Масонство. Символ вільних каменярів. Циркуль та трикутник.
Символ вільних каменярів у м. Львів на житловому будинку по вул. Вітовського, 20.
смертної кари; частина їх навіть відринула віру у Великого архітектора Всесвіту заради цілковитої свободи совісті й солідарності людей. Перша світова війна внесла розкол у європ. масонський рух, адепти якого вважали за краще підтримати воєнну політику своєї країни. У 20—40-х рр. 20 ст. у «вільних каменярів» з’явився грізний ворог — тоталітарні режими (див. Тоталітаризм) у ряді європ. д-в, котрі не бажали миритися з існуванням опозиційної орг-ції й звинувачували масонів у підривній діяльності. У мусолініївській Італії, гітлерівській Німеччині, франкістській Іспанії, салазарівській Португалії, петенівській Франції на масонів почалися гоніння. Непримиренну позицію стосовно М. зайняли й комуністи. М. відіграло важливу роль у боротьбі проти загрози нацизму та фашизму, а в роки Другої світової війни масони брали активну участь в організації та діяльності руху Опору. Вважається, що нині у світі налічується кілька мільйонів масонів. Особливо багато їх у США, де їхній орден вважається звичайною громад. орг-цією. Вони, як і раніше, виборюють свободу людини від «політичної та церковної тиранії». Масони утворили ряд парамасонських («нерегулярних») орг-цій — Ротарі-клуб, Лайонзклуб, Пен-центр, Ліга прав людини, Магістеріум-клуб, Міжнар. великий пріорат ордену св. Станіслава та ін., котрі задекларували своєю метою «діяльність на захист громадських прав, свободи совісті та слова, демократичних інститутів, гідного існування людини». Нині М. взяло курс на певну відкритість (у рамках масонського канону), а окремі послухи (напрями) допускають у свої ложі жінок. Масонський рух в Україні розгорнувся пізніше, аніж у країнах Зх. Європи, у серед. 18 ст. Поширювався він через Польщу, Росію та безпосередньо із Зх.
Масонство. Символ вільних каменярів. Книга Священного Закону.
Європи. Оскільки масонами ставали переважно представники соціальної еліти, то масонський рух поширювався здебільшого в містах та містечках (Київ, Кременчук, Житомир, Дубно, Львів, Самбір, Харків, Полтава, Одеса). У Галичині та Правобережній Україні масонський рух у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. зазнав переважно польс. впливів, у Лівобережній Україні та Слобідській Україні — російських. На Пд. України ложі відкривали здебільшого іммігранти. Стимулювали й політизували масонський рух в Україні Французька революція кінця 18 століття та інкорпорація Правобережжя до складу Російської імперії (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795; в Україні опинилося чимало французьких та особливо польських масонів). Укр. М. брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’ян. народів від національного та політичного утисків, об’єднання їх у загальнослов’ян. федерацію під егідою України. Однак і вони, згідно з масонським каноном, надавали перевагу інтернаціональному над національним. Масонський рух в Україні 1-ї чв. 19 ст. був значно слабшим — ідейно та організаційно, — ніж західноєвропейський, бо майже не був тісно пов’язаний з міжнар. громадсько-політ. життям, навіть не виробив єдиної концепції майбутнього устрою України. Особливо активно працювала тоді в Україні полтав. ложа «Любов до істини», яка підтримувала зв’язки з декабристами й до складу якої входив автор «Енеїди» І.Котляревський. Царський уряд своїми указами 1822 та 1826 заборонив існування в державі масонських лож, загнавши цим масонів у підпілля. Масони брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, укр. громад, «Народної волі». Склад масонських лож в Україні впродовж 19 ст. змінився, радикалізувалася їх діяльність. Якщо в 1-й пол. 19 ст. ложі формувалися переважно з представників старшинсько-шляхетських родин, то в 2-й пол. — з різночинців. Завершилась ця перебудова вітчизн. масонського руху на поч. 20 ст. Поразка революції 1905—1907 спонукала масонів налагодити
тісніші контакти з європ. демократією, щоб заручитися її допомогою. У Києві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Вінниці та ін. містах відкрилися нові ложі. Центром місц. масонського руху став Київ. У ложах кількісно переважали росіяни, українці, поляки, євреї, а за парт. складом — кадети (див. Конституційно-демократична партія). Ложі (можливо, не всі) підпорядковувалися загальнорос. масонському центру — Великому Сходу народів Росії, утвореному 1912. Ця масонська орг-ція була надпартійною й парамасонською («нерегулярною»), однак зв’язки з європ. М. підтримувала. Працювала вона законспіровано, так що поліція не змогла (чи не захотіла) її виявити. Укр. масони подали ідею, щоб масонський рух на теренах Рос. імперії був «політичним» — боровся за повалення самодержавства, зрівняння в правах усіх нац. меншин (передусім — поляків та євреїв). На поч. 20 ст. М. перетворилося в Україні в сильну орг-цію, яка контролювала низку ін. громад. орг-цій та гуртків й істотно впливала на політ. обстановку та користувалася високим авторитетом серед рос. «майстерень». Однак серед укр. та рос. «вільних каменярів» не було злагоди через неоднакове бачення способів розв’язання національного питання. Якщо рос. «брати» відстоювали цілісність Рос. імперії, то українські здебільшого виступали за незалежність України. Усе ж частина укр. масонів вважала ідею відокремлення України надто радикальною. Неоднаково ставилися масони й до I світ. війни. Одні підтримували воєнні зусилля уряду, інші ратували за його воєнну поразку. Масони прагнули запобігти революц. вибуху в Рос. імперії. Коли ж відбулася Лютнева революція 1917, вони зайняли в нових владних структурах ключові позиції, однак ефективно використати цей свій успіх не зуміли, передусім через відсутність у них єдиної політ. програми, й ідейні розбіжності та через колізії між провідниками масонського руху (скажімо, між С.Петлюрою та П.Скоропадським). Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 масонські ложі
України зайняли антибільшовицьку позицію, однак між «братами» примирення не відбулося (сварилися між собою «самостійники» та «федералісти», а за Української Держави — ще й противники нім. окупації України та ті, хто співпрацював з німцями і гетьман. урядом; див. також Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918). Велика Ложа України (утворена 18 вересня 1917) безуспішно домагалася «регулярності» та включення до Міжнар. бюро масонських зв’язків. 1919 ядро вітчизн. масонської орг-ції полишило Україну. Тимчасовий сплеск масонської активності в рад. Україні 1920-х рр., імовірно, пов’язаний з поверненням з «підпільного сидіння» акад. С.Єфремова (1922) та приїздом з еміграції А.Ніковського (1924). Обидва «брати» розпочали працювати в АН УСРР, де, вочевидь, намагалися поновити масонську діяльність. 1923 ДПУ заарештувало у справі Київ. обласного Центру дії (див. «Київського обласного Центру дії» справа 1923—1924) лідерів вітчизн. «вільних каменярів», які на той час перебували в Києві: М.Василенка, К.Василенка та С.Чебакова. Відкритий політ. процес відбувся в березні—квітні 1924. Звинувачені М. та К. Василенко були засуджені до 10-річного ув’язнення, а С.Чебаков — до розстрілу. Завдяки втручанню франц. прем’єр-міністра й масона Р.Пуанкаре, котрий направив телеграму рад. міністру іноз. справ Г.Чичеріну, брати Василенки були амністовані, а С.Чебакову розстріл було замінено на 10-річне позбавлення волі. Є дані про існування лож «Світ правди», «Зоря» і «Світанок», які діяли у Києві до 1929, та «Об’єднані слов’яни», що діяла до 1933. Про існування у місті мартеністської містичної ложі свідчить факт листування місц. «вільних каменярів» зі знаним ленінгр. окультистом Г.Мебеком. Представники вітчизн. «королівського мистецтва» у 1921—24 рр. також мали можливість брати участь у діяльності неурядового «Політичного Червоного Хреста» та товариствах допомоги голодуючим (див. Голод 1921—1923 років в УСРР).
1928—33 в Україні проходили масові репресії представників вітчизн. інтелігенції (див. Інтелігенція українська). Серед репресованих в ті часи було чимало «вільних каменярів», котрі стали масонами у 1905—17. 1929 у справі СВУ (див. «Спілки визволення України» справа 1929 — 1930) були заарештовані й репресовані вітчизн. масони — співробітники АН УРСР — С.Єфремов, А.Ніковський, В.Дурдуківський та ін. Відродилося М. в Україні 1989. Перші ложі запрацювали в Києві, Одесі, Харкові, Львові та Івано-Франківську. 2005 п’ять «майстерень» утворили регулярне масонське об’єднання: Велика ложа України, що її урочисто відкрили 24 вересня, Велика нац. ложа Франції та Велика ложа Австрії. Велика ложа України підтвердила вірність масонському канону цуратися політики й поважати закон. Літ.: Яковлев Н.Н. 1 августа 1914. М., 1974; Морамарко М. Масонство в прошлом и настоящем. М., 1989; Николаевский Б.И. Русские масоны и революция. М., 1990; Масонство в его прошлом и настоящем, т. 1—2. М., 1991 (репринтное воспроизведение издания 1914 года); Шустер Г. История тайных союзов, обществ и орденов, т. 1—2. М., 1996; Серков А.И. История русского масонства: 1845—1945. СПб., 1997; Крижановська О.О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у ХVIII — на початку ХХ ст.). К., 1998; Соловьев О.Ф. Масонство в мировой политике ХХ века. М., 1998; Серков А.И. Русское масонство после Второй мировой войны. СПб., 1999; Його ж. Русское масонство: 1731— 2000: Энциклопедический словарь. М., 2001; Бокова В.М. Эпоха тайных обществ. М., 2003; Брачев В.С. Масоны и власть в России. М., 2003; Уайт А.Э. Новая энциклопедия масонства (великого искусства каменщиков) и родственных таинств: их ритуалов, литературы и истории. СПб.—М.—Краснодар, 2003; Башилов Б. (Поморцев М.А.) История русского масонства (ХVII—ХХ века). М., 2004; Ходоровський М. Масонство і Україна: за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.: історико-архівні нариси. К., 2004; Масоны: история, идеология, тайный культ. М., 2005; Карпачев С. Масоны: Словарь. Великое искусство каменщиков. М., 2008; Крижановська О.О. Таємні організації: масонський рух в Україні. К., 2009. О.О. Крижановська.
педист і мандрівник. Н. в м. Багдад (нині Ірак). Відвідав усі країни Араб. халіфату від Іспанії до Індії, узбережжя Каспійського моря. Автор «Хроніки», «Середньої книги» (обидві не збереглися) і їх скороченого популярного викладу під назвою «Промивальні золота і копальні самоцвітів» (947—48, переробка 956), «Книги попередження і пересмотру» (955). М. подає широку інформацію про політ. устрій слов’ян, оповідає про історію племені «Валініана» на чолі з царем Маджаком, якому в давнину підкорялися всі слов’яни. Більшість учених вбачають у «Валініані» літописних волинян. Останнім часом все більшого визнання здобуває точка зору про те, що ця частина оповіді М. присвячена Зх. та Центр. Європі, а під іменем Маджака прихований Карл Великий, імператор франків, який здійснив багато вдалих походів на зх. слов’ян. Так само і гадані згадки про Діра та царя Ванджслава виявилися невірно прочитаними ушкодженими фрагментами оповіді про Лотарингію та ін. землі Зх. Європи. Окрема група свідчень М. — про походи русів на Каспійському морі і Кавказі бл. 912/913 — особливо цінна тим, що він особисто відвідав пн. узбережжя Каспійського моря. П. у м. Фустат (давнє місто на території м. Каїр, Єгипет). Літ.: Charmo M. Relation de Mas’oudy sur les anciens Slaves. В кн.: Memories de l’Acad. Imper. Des sciences de St.Petersbourg, serie 6, t. 2. St. Peterbourg, 1834; Заходер Б.Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе, т. 1—2. М., 1962—1967; Новосельцев А.П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI—IX вв. В кн.: Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965; Masudi. Murudj al-dhahab, т. 1— 2. Beirut, 1966—89; Ковалевский А.П. Славяне и их соседи в первой половине Х в. по данным аль-Масуди. В кн.: Вопросы историографии и источниковедения славяно-германских отношений. М., 1993; Мишин Д.Е. Легенда о древнем правителе славян Маджаке в «Золотых копях» ал-Мас`уди. В кн.: Восточная Европа в древности и средневековье. Историческая память и формы ее воплощения: Материалы конференции. М., 2000. А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАСОНСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
