МАЛЕНКОВ Георгій Максиміліанович (08.01.1902(26.12.1901)— 14.01.1988) — парт. і держ. діяч СРСР. Н. в м. Оренбург (нині місто в РФ) в сім’ї губернського чиновника. Від 1919 — у Червоній армії (див. Радянська армія)
на політроботі. 1920 вступив до РКП(б). 1921 навч. в Моск. вищому тех. уч-щі (МВТУ), де привернув до себе увагу начальства активними виступами проти прихильників Л.Троцького. Від 1925 — в обліково-інформаційному підвідділі ЦК РКП(б), згодом — у секретаріаті ЦК РКП(б)/ВКП(б). Вів протоколи засідань оргбюро й політбюро ЦК РКП(б)/ВКП(б). 1927 — один з організаторів «робітничих дружин», яким доручили розгін мітингу опозиції в МВТУ. 1930— 34 працював в орг. відділі Моск. к-ту ВКП(б), згодом очолив цей відділ. 1934—39 очолював відділ керівних парт. органів ЦК ВКП(б). Брав участь у репресіях, щільно взаємодіяв з керівниками НКВС СРСР М.Єжовим (див. «Єжовщина») і Л.Берією, їздив по країні, організовував «чистки» в Білорусі, Вірменії, Тульській, Ярославській, Саратовській, Омській, Тамбовській областях, у Татарстані. Від 1939 — член ЦК ВКП(б), секретар по кадрах, від 1941 — кандидат у члени політбюро ЦК ВКП(б). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — член Державного комітету оборони СРСР, заст. голови РНК СРСР, відповідав за літакобудування, водночас — секретар ЦК ВКП(б). У березні 1946 увійшов до політбюро ЦК ВКП(б). Вважався «другою людиною» в партії, одначе після посилення впливу секретаря ЦК ВКП(б) А.Жданова в травні 1946 був знятий з посади секретаря ЦК ВКП(б) і відправлений до Середньої Азії (формально — за недоліки в літакобудуванні). 1948 за підтримки Л.Берії і М.Хрущова відновлений на посаді секретаря ЦК ВКП(б). 1949 брав активну участь у фабрикації «ленінградської справи», а також справи Єврейського антифашистського комітету (за останньою були репресовані особи, які мешкали в Україні). Свідченням посилення впливу М. стало те, що 1952 на ХIХ з’їзді ВКП(б) він виголосив звітну доповідь ЦК ВКП(б). Й.Сталін створив після з’їзду президію ЦК КПРС — новий вузький орган, куди увійшли лише довірені особи, з-поміж них — М., який фактично керував роботою ЦК КПРС в період загострення сталінської хвороби.
Після смерті ген. секретаря ЦК КПРС, голови РМ СРСР Й.Сталіна став головою РМ СРСР, першим розпочав обережну публічну критику «культу особи» Й.Сталіна. Разом з 1-м секретарем ЦК КПРС М.Хрущовим став ініціатором знищення міністра внутр. справ СРСР Л.Берії, в якому вони вбачали небезпечного конкурента за владу. Як глава уряду висунув план, спрямований на розвиток легкої пром-сті та с. госп-ва, закликав до «мирного співіснування» із зх. д-вами, створення системи «колективної безпеки». Виступив за об’єднання Німеччини шляхом проведення заг. виборів у ФРН та НДР. Був підданий критиці з боку ін. керівників, у лютому 1955 залишив посаду глави уряду, став одним із заступників, був міністром електростанцій і членом президії ЦК КПРС. Після 20-го з’їзду КПРС приєднався до противників хрущовської критики «культу особи» Й.Сталіна, на червневому пленумі ЦК КПРС 1957 (разом з В.Молотовим, Л.Кагановичем та ін.) був оголошений членом «антипартійної групи» і позбавлений посад. Його призначили директором Усть-Кам’яногорської ГЕС (Казахстан). 1961, після 22 з’їзду КПРС, виключений з партії. До Москви повернувся 1968 після виходу на пенсію. П. у м. Москва. Літ.: Молотов, Маленков, Каганович. М., 1957; Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія: Політичний портрет Й.В. Сталіна, кн. 1—2. К., 1990; Зубкова Е.Ю. Маленков, Хрущев и «оттепель». «Коммунист», 1990, № 13; Медведев Р.А. Они окружали Сталина. М., 1990; «Ленинградское дело». В кн.: Реабилитация. Политические процессы 30—50-х годов. М., 1991; Маленков А. О моем отце Георгии Маленкове. М., 1992; Стенограмма июньского пленума ЦК КПСС и другие материалы. М., 1998; Хрущев Н.С. Время. Люди. Власть. Воспоминания, кн. 1—4. М., 1999; Пыжиков А.В. Хрущевская «оттепель» : 1953—1964. М., 2002. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАЛЕНКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
