ЛУЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ (апракос) — пам’ятка укр. мови. Належало свого часу Спаському монастиреві біля Луцька. Переписане,
Луцьке Євангеліє. Сторінка із заставкою та ініціалом.
очевидно, у серед. 14 ст. (опосередковано про це може свідчити дарчий запис землі цьому монастиреві, який зробив у Л.Є. Порфирій Кирдієвич — онук Васька Кирдієвича; Порфирій Кирдієвич згадується в одній із грамот, датованій 1366). У церковнослов’ян. тексті пам’ятки відобразилася низка фонетичних рис укр. мови, зокрема вторинний (т. зв. «новий») «8» («кор8нья»), збіг давніх «ы» та «і» («съ нымь», «тисяч8»), «8» > «і» («въ син8 смертьн8и»), чергування «у»—«в» («усл8дъ мене», «вчителю», «Вліты» («Улити»), «д8ла Аурамля»), «в» протетичний («къ вовьцямъ», «вученици») і вставний інтервокальний («легивонъ», «Фавуста»), приголосний «дж» («рожчьє», «дожчь»), «х» на місці «ф» («Хрола»), асимілятивні та дисимілятивні зміни приголосних («зборъ», «што»), збіг форм прийменників «съ» та «изъ» («ис нимь», «иствори», «не изблазниться») та ін. Уривки з Л.Є. опублікував О.Соболевський у книжці «Очерки из истории русского языка» (ч. 1. К., 1884). Рукопис зберігається в Держ. рос. б-ці в Москві (фонд 256, № 112). Літ.: Бузук П. З історії діалектології української мови. Говірка Луцької Євангелії XIV в. В кн.: Збірник Комісії для дослідження історії української мови, т. 1. К., 1931. В.В. Німчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
