ЛУКАШЕВИЧ Василь Лукич (бл. 1783 — 16.10.1866) — громад. і політ. діяч, меценат, землевласник. По батьковій лінії походив з давнього козацько-старшинського роду (див. Лукашевичі). Закінчив Пажеський корпус при Імпе-
292 ЛУКАШЕВИЧ
П.Я. Лукашевич. Портрет роботи художника І. Зайцева. 1852.
С.В. Лукашевич.
раторському дворі (1803). Згодом працював перекладачем, спочатку в Колегії закордонних справ, потім — у мін-ві внутр. справ. Від 1809 — хорунжий, з 1811 — в. о. предводителя дворянства Переяслав. пов. Полтавської губернії, з 1812 — предводитель дворянства цього ж повіту. Того ж року на доброчинні пожертви меценатів заснував повітове уч-ще й став його почесним наглядачем. Під впливом наполеонівської (див. Наполеон I) пропаганди плекав надію на відновлення автономії Гетьманщини, скасованої імп. Катериною II. Під час Війни 1812 утримував власним коштом військові лазарети (у них було надано мед. допомогу бл. 7 тис. осіб), сформував краще в усій Полтав. губ. народне ополчення, після вторгнення франц. війська в Москву закликав дворян до заг. озброєння. Обирався предводителем дворянства Переяслав. пов. також 1818, 1820 і 1823. Брав участь у громадсько-політ. русі. Зблизився з полтав. масонською (див. Масонство) ложею «Любов до істини» (заснована навесні 1818 М.Новіковим — нач. канцелярії малорос. генерал-губернатора кн. М.Репніна; її членами були, зокрема, С.Кочубей, В.Тарновський, І.Котляревський, орг-ція ставила за мету піднесення політ. свідомості укр. дворянства і встановлення респ. форми держ. устрою). Невдовзі через незгоду з М.Новіковим перейшов до київ. «З’єднаних слов’ян» масонської ложі. Наприкінці січня 1826 за підозрою у зв’язках з декабристами (див. Декабристів рух), зокрема полтав. управою «Союзу благоденства», був заарештований і ув’язнений у Петропавловську фортецю. Згідно з наказом імп. Миколи I, йому дозволено було писати, а утримувати його повинні були «добре й там, де краще». Під час слідства його звинуватили також у заснуванні таємного Малоросійського товариства. Л. категорично відкинув ці звинувачення, а членство в ложі «Любов до істини» пояснив юнацькою романтикою, принадністю гуманної масонської етики. За браком доказів його звільнили й дали дозвіл (15 липня 1826) мешкати під наглядом поліції у власному маєтку в Борисполі.
Не раз відзначався монаршими нагородами (ордени св. Володимира 4-го ст. та св. Анни 2-го ст.), мав кілька подяк від дворянства, Малоросійської колегії за доброчинну діяльність. П. у м-ку Бориспіль (нині місто Київ. обл.), похований на Книшовому цвинтарі. Літ.: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Павловский И.Ф. Из прошлого Полтавщины. К истории декабристов. Полтава, 1918; Крижановська О.О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України: Масонський рух у XVIII — на початку XX ст. К., 1998. Н.А. Шип.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лкашевич Василь Лукич» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
