ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ (1938— 58, 1970—90 — Ворошиловградська область) — адм.-тер. одиниця у складі України. Утворена 3 червня 1938. Розташов. в сх. частині укр. Донбасу, у бас. середньої течії Сіверського Дінця (прит. Дону). Межує на пн., сх. і пд. з Бєлгородською, Воронезькою і Ростовською областями РФ (найбільша довжина лінії кордону — бл. 800 км), на пд. зх. — з Донецькою областю, на пн. зх. — з Харківською областю. Територія 26,7 тис. км2 (4,4 % від території України). Населення 2355,4 тис. осіб (2008). Міське населення — 86,5 %. Центр — м. Луганськ. В області — 18 р-нів, 37 міст, 109 с-щ міськ. типу, 203 сільс. ради, 782 сільс. населені пункти. За нац. складом українці складають 50 %, росіяни — 40 %, серед ін. національностей — білоруси, татари та ін. Статус істор. населених місць (див. Історичне місто) мають: міста Луганськ, Алчевськ, Зимогір’я, Краснодон, Лисичанськ, Сватове, Старобільськ; с-ща міського типу Біловодськ, Новопсков, Слов’яносербськ. Область знаходиться в межах Донец. кам’яновугільного басейну. За характером рельєфу — пологохвиляста лесова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами. Більша частина території лежить у межах Середньорос. та Донец. височин. Осн. корисні копалини — кам’яне вугілля, природний газ, кам’яна сіль, вапняки. Клімат помірно континентальний, з жарким і сухим літом із засухами та сильними сх. та пд.-сх. вітрами. На території області бл. 120 річок, у т. ч. 6 мають довжину понад 100 км, усі належать до бас. Сіверського Дінця. Заселення території почалося з часів раннього палеоліту. Від 16 ст. Росія почала створювати в пд. степах станично-сторожову службу; у 17 ст. цю територію освоюють переважно переселенці з Наддніпрянської України, які організувалися в сотні й полки за зразком Гетьманщини. Місц. козаки брали участь у козацько-сел.
повстанні під кер-вом С.Разіна (1667—71), Булавінському повстанні 1707—1709. 1721 поблизу козац. м-ка Лисичанськ було відкрито поверхневі поклади вугілля. Від 1708 територія сучасної Л.о. входила до складу Азовської губернії. Протягом 1730—60-х рр. за наказом царського уряду з метою захисту пд. кордонів від татар. набігів було споруджено Українську лінію від Дніпра до Сіверського Дінця. Від серед. 18 ст. тут селилися колоністи — вихідці з Балкан, утворивши 1753 між річками Сіверський Донець і Лугань нову адм.-тер. одиницю — Слов’яно-Сербію. Після російськотурецької війни 1768—1774 і російсько-турецької війни 1787— 1791 необхідність в оборонному рубежі відпала і Слов’яно-Сербія стала Донец. пов. Катеринославського намісництва. Згідно з указом імп. Катерини II «Об устроении литейного завода в Донецком уезде при речке Лугани и об учреждении ломки найденного в той стране каменного угля» від 14 листопада 1795 в с-щі Кам’яний Брід збудований Луган. (Катериносл.) з-д (див. Луганський ливарний завод), він дав початок м. Луганськ. У квітні 1796 розпочато видобування кам’яного вугілля в Лисячій балці. 1798 з-д випустив першу продукцію — снаряди для севастопольських батарей. 1796—1802 територія Л.о. частково входила до Новоросійської губернії, з 1802 частина — до Катеринославської губернії, частина — до Області Війська Донського (з 1792), Слобідсько-Української губернії та Воронезької губернії. У лютому 1919 на базі Бахмутського і Слов’яносербського повітів Катериносл. губ. утворено Донецьку губернію з центром у Луганську, до її складу входили частини територій сучасних Луган. та Донец. областей. За рішенням РНК РСФРР від 23 березня 1920 створена нова Донец. губ., до її складу ввійшли Бахмутський, Маріупольський та Слов’яносербський повіти Катеринославської губ., Старобільський, частина Ізюмського та Куп’янського повітів Харківської губернії, Таганрозький, частина
285 ЛУГАНСЬКА
Донецького і Донського округів Області Війська Донського. До кінця 1920 поряд із повітовим існував районний поділ. Після його скасування було утворено 10 повітів, у т. ч. Луганський. Губернським центром з 1 грудня 1920 став Бахмут (нині м. Артемівськ).
1923 на території сучасної області утворено Луганську округу та Старобільську округу. Восени 1924 7 р-нів і частини ще двох р-нів Шахтинської округи та 5 р-нів Таганрозької округи були передані Росії. 1927 на території Луган. округи було утворено три рос. національні райони — Станич-
но-Луганський, Сорокинський і Петрівський. 1932 утворено Донецьку обл. (центр — м. Сталіно; нині м. Донецьк), до складу якої ввійшла й територія нинішньої Л.о. Від 1933 до 1938 існувала Старобільська округа у складі Донецької області. У червні 1938
286 ЛУГАНСЬКА
Донец. обл. поділено на Сталінську (з 1961 — Донец. обл.) та Ворошиловградську. На 1938 в останній налічувалося 28 р-нів. Кількість р-нів не раз змінювалася (1941 — 35, 1946 — 31, 1960 — 25, 1963 — 9, 1965 — 15, від 1967 — 18). В роки окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) територія області з 17 липня 1942 до 8 грудня 1943 була підпорядкована нім. владі. Л.о. — одна з найбільш урбанізованих областей України, за цим показником вона займає 2ге місце після Донец. обл. Характерною особливістю її є велика кількість малих міст, в яких проживає 20 % міськ. населення. Провідна роль в економіці області належить багатогалузевому машинобудуванню, вугільній і хімічній пром-сті, чорній металургії. На Луганщині народилися: російський письменник В.Даль (1801—72), письменник, правозахисник М.Руденко (1920—2004), поет, громад. діяч І.Світличний (1929—92). Осн. істор. пам’ятки: церква св. архістратига Михаїла (1787; смт Михайлівка Перевальського р-ну), Свято-Михайлівська церква (1787; с. Старий Айдар Станично-Луганського р-ну), СвятоУспенська церква (1802; с. Осинове Новопсковського р-ну), Свято-Троїцький собор (серед. 19 ст.; смт Біловодськ). Літ.: ІМіС УРСР. Луганська область. К., 1968; Горелик А.Ф. и др. История родного края. Луганск, 1995; Все про Україну, т. 1—2. К., 1998; Луганська область — східні ворота України. Луганськ, 1998; Луганская область — 2000: Люди и дела. Луганск, 2000. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
