ЛУБНИ — місто Полтавської області, райцентр. Розташов. на узвишші правого берега р. Сула
Лубни. Курган скорботи. 1990.
(прит. Дніпра). Залізнична станція. Населення 50,8 тис. осіб (2004). Попередником сучасного міста була фортеця Лубно («Лубьно»), що згадується в «Повісті временних літ» під 1107. Ця фортеця була одним з пунктів Посульської оборонної лінії (див. Змієві вали), зведеної вел. кн. київ. Володимиром Святославичем. Рештками літописного Лубна є городище, виявлене в ході археол. розкопок на території міста в урочищі Верхній Вал. Городище досліджували у 19 ст. Г.Кир’яков, Ф.Камінський та В.Ляскоронський, а 1981 — О.Сухобоков. Згідно з археол. даними, городище виникло наприкінці 10 — на поч. 11 ст., його площа становить 4 га, потужність культурного шару — 1,8—2,5 м. (місцями до 3—5 м). Окрім давньорус. артефактів, тут знайдено ліпний посуд роменського типу (див. Роменська культура) та матеріали 16—19 ст. (зберігаються в Лубенському краєзнавчому музеї). Фортеця припинила існування внаслідок монголо-татарської навали. Згідно писемними джерелами, 1589 в урочищі Лубни (нині територія міста) кн. Олександр Вишневецький (див. Вишневецькі) заснував замок, під захистом якого невелике тамтешнє поселення невдовзі перетворилося на місто. 1591 місту надано магдебурзьке право. Його тодішня офіц. назва «Олександрів» не прижилася. Населення Л. брало
участь у Наливайка повстанні 1594—1596. У травні 1596 в урочищі Солониця (3 км від Л., на лівому березі р. Сула) повстанські загони, яких переслідували війська гетьмана польного коронного С.Жолкевського, заклали табір, однак переслідувачам вдалося підступно ним оволодіти, після чого було знищено багатьох козаків і селян, які там перебували (див. Солоницька оборона 1596). В околицях міста 1624 засновано Спасо-Преображенський Мгарський Лубенський монастир. Під час Павлюка повстання 1637 замок князів Вишневецьких захопив загін Кизименка і Дукренка. Бл. 1639 кн. Ярема Вишневецький надав лубенському замкові статус своєї резиденції, відтоді місто стало відомим як «столиця» Вишневеччини — гол. місто володінь князя на Лівобережжі Дніпра. Перед 1648, крім кількох правосл. храмів, у Л. діяли бернардинський монастир і костьол св. Михаїла. 1648, з початком національної революції 1648—1676, після від’їзду кн. Я.Вишневецького з Л., повстанці вщент зруйнували його замок, а також зруйнували катол. монастир. Від 1648 (і до 1781, за винятком 1649—58, тоді місто входило до складу Миргородського полку) Л. були центром Лубенського полку. Під час «Руїни» місто не раз зазнавало спустошень від укр., рос. і татар. військ. Від 1720-х рр. (і до 1862) у Л. діяла Гол. польова аптека (створена згідно з указом рос. царя Петра I на базі місц. виробників лікарських рослин для постачання медикаментів армійським госпіталям), при ній було закладені 2 сади лікарських рослин. Від 1781 Л. — повітове місто Київського намісництва, з 1797 — Малоросійської губернії, з 1802 — Полтавської губернії. У 2-й пол. 18 ст. остаточно втратили своє значення міські укріплення. Наприкінці 18 ст. Л. мали славу виробника кавунного меду (рецепт його приготування не зберігся). 1805 затверджено проект перепланування міста, упродовж наступних 50 років він частково був утілений у життя. Згідно з да-
ними перепису 1863, у місті проживало 3710 осіб. 1872 тут почала діяти чол. г-зія, посаду її директора займав М.Симонов (Номис), 1878 у місті відкрили жін. г-зію, 1885 створили музей Катерини Скаржинської. Згідно з даними перепису 1895, на 1 січня цього року в місті проживало 12 445 осіб. 1901 через Л. пролягла залізниця, це дало поштовх спорудженню в місті промислових підпр-в. На поч. 20 ст. у місті діяли 5 правосл. храмів, церк. братство, синагога і єврейс. молитовний дім (збереглася лише церква Різдва Пресвятої Богородиці), окружний суд, приватна б-ка й книжковий магазин, аптека і 2 аптечні склади, 5 фотоательє, 3 друкарні. Кожного року тут проводили 4 ярмарки. У ході революц. подій 1905 в Л. був створений коаліційний к-т за участю представників переважно Української соціал-демократичної робітничої партії та ін. соціаліст. партій, який, хоча і не зміг потужно розгорнути свою діяльність через неуспіх революції 1905—1907 в центрі Російської імперії, однак організував т. зв. Самооборону (Лубенська, Громадська самооборона) — бойову дружину на чолі з А.Лівицьким, яка протидіяла єврейс. погромам та арештам революціонерів, а також сприяв виданню в місті у листопаді—грудні (1905) газ. «Хлібороб» (першої в Рос. імперії україномовної газети, фактично її редагував В.Шемет). За участь у революц. діяльності над 57-ма мешканцями Л. та довколишніх сіл, а також деякими ін. особами був влаштований показовий суд, що проходив у м. Київ під назвою «Лубенський процес» (перед військ. окружним судом постали гол. обвинувачені: А.Лівицький,
281 ЛУБНИ
Лубни. Єпархіальне училище. Поштівка початку 20 ст.
282 ЛУГ
письменник С.Васильченко (літо 1920), актор К.Соленик (1840), єврейський письменник ШоломАлейхем та ін. Пам’ятки арх-ри: будинки жін. єпархіального уч-ща (1907, архіт. О.Бекетов) та земської лікарні (1913—15, архіт. Д.Дяченко), залишки земляних укріплень фортеці (16—18 ст.). Серед численних пам’ятників, встановлених у рад. час,— пам’ятний знак 1000-літтю міста (1988). На околиці — пам’ятник жертвам голодомору 1932—1933 років в УСРР (Курган скорботи, 1990). Літ.: Щербина В. Иеремия Вишневецкий и козацкое землеведение. «Киевская старина», 1895, т. 45, № 10; Лазаревский А. Лубенщина и князья Вишневецкие. Там само, 1896, т. 52, № 2—3; Симонов М. Заметки к юбилейной по случаю двадцатилетия Лубенской гимназии записки. К., 1898; Бочкарев К.П. Очерки Лубенской старины, вып. 1. М., 1900; Милорадович В. Лесная Лубенщина. «Киевская старина», 1900, т. 68, № 9, 10; Його ж. Средняя Лубенщина. Там само, 1903, № 9—11; 1904, № 2—4; Модзалевский В. К характеристике отношений между монахами Мгарского монастыря и лубенскими козаками в 1649— 1661. Там само, 1906, № 3—4; Лазаревский А. Сведения о пребывании кн. Иеремии Вишневецкого на Левобережной Украине и об уходе его оттуда. «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца», 1896, т. 11; Його ж. Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII и XVIII в. Там само; Николайчик Ф.Д. Материалы по истории землевладения кн. Вишневецких в Левобережной Украине. Там само, 1900, т. 14; Кононенко М. Кооперативы Лубенского уезда. Лубны, 1914; Історія українського війська. Львів, 1936; 1000-летие города Лубны: Тезисы докладов и сообщений областной научно-практической конференции. Лубны, 1988; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. К., 2002. Д.Я. Вортман, П.В. Голобуцький.
Емблема товариства «Луг».
його дружина Марія, В.Шемет, М.Сахаров та ін.; оборонцями були: М.Міхновський, А.Марголін та ін. Суворий вирок суддів згодом скасував апеляційний суд, виправдавши всіх обвинувачених). Під час громадянської війни в Україні 1917—1921 влада в Л. не раз змінювалася. Спочатку місто підпорядковувалося Українській Народній Республіці; 24 (11) січня 1918 було захоплене більшовиками; 17 березня 1918 кінний полк під командою полк. В.Петріва, що діяв у складі Окремої запоріз. д-зії (команд. — генерал-хорунжий З.Натієв), за заг. підтримки нім. військ, звільнив Л. від більшовиків; невдовзі місц. влада була підпорядкована Українській Державі, згодом — УНР; від 30 січня 1919 — більшовикам; наприкінці червня 1919 місто захопили підрозділи Добровольчої армії; з 12 грудня 1919 тут утвердилася рад. влада. Під час окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) від 13 вересня 1941 до 18 вересня 1943 місто підпорядковувалося гітлерівській владі. В ньому було створено концтабір, розстріляно 14,5 тис. осіб. На території міста діяла підпільна орг-ція «Голос Батьківщини». Наприкінці 1980-х рр. у місті працювало кілька потужних підпр-в, зокрема маш.-буд. з-д і з-д лічильних машин. У 1990-х рр. тут виготовляли експериментальні легкові автомобілі швидкої допомоги. Уродженцями Л. є: анатом Н.Карпінський (1745—1810), ма-
тематик, проф. О.Астряб (1879— 1962, тривалий час викладав у г-зіях Л. і Полтави), рос. літературознавець С.Венгеров (1855— 1920), дійсний член Академії мед. наук СРСР, нейрохірург А.Ромоданов (1920—1993), композитор Б.Підгорецький (1873—1919), вчений, агроном А.Зайкевич (1842—1931), друга в історії шахів і перша серед рад. шахісток чемпіонка світу з шахів Л.Руденко (1904—1986), письменник В.Малик (1921—1998). Із Л. пов’язані життя й діяльність, зокрема, громад. і політ. діяча М.Міхновського (1917 його обрали тут мировим суддею), ген. В.Петріва, фольклористів та етнографів В.Милорадовича (1875— 90 працював мировим суддею Лубенського пов.) і М.Симонова (Номиса); графіка Г.Нарбута, письменників П. Капельгородського та І.Донченка. У різні роки тут бували В.Гоголь-Яновський (батько М.Гоголя, на поч. 1825 тут лікувався), рос. поет В.Жуковський (у своїх щоденниках він записав, зокрема: «Лубни — незначне містечко з прекрасною фізіономією. Крута в місті гора. Багато історичного»), рос. поет О.Пушкін (1820 і 1824; тут він познайомився з А.Керн, якій присвятив кілька віршів), Т.Шевченко (восени 1843, у травні, серпні і жовтні 1845, лютому і серпні 1846; він приїжджав сюди за завданням Київської археографічної комісії описувати істор. і архіт. пам’ятники), поет-романтик і етнограф О.Афанасьєв-Чужбинський, письменник Є.Гребінка, художник М.Сажин (1840)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУБНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
