1939) — громад., політ. і держ. діяч, учений, видавець, публіцист, письменник. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1900). Н. в с. Бронниця (нині село Могилів-Подільського р-ну Він. обл.). Здобувши початкову освіту в Шаргородській (1880) та Тульчинській (1881—84) духовних школах, навч. в Подільській (1884—89), Тифліській (1889—90) та Київ. (1890—91) духовних семінаріях. Був членом семінаристських громад, організатором культурно-просвітніх осередків на Поділлі (1891—92). 1892—96 — студент Київської духовної академії, член її громади. Співзасн. вид-ва «Вік» (1894). 1897—1900 працював у київ. Контрольній палаті Держ. контролю (див. Контрольні палати). Друкувався в «Правді» (1889—95), «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1894—98), «Киевской старине» (1894—1902), «Дзвінку» (1895), «Літературнонауковому вістнику» (1898—1900) та ін. Член ради Загальної української безпартійної демократичної організації (1897). Член-засн. НТШ (1896), з 1 квітня 1900 — дійсний член т-ва. 1900—17 жив у Санкт-Петербурзі, працював у Держ. контролі. Очолив укр. громаду, займався організацією видавничої справи, ініціював заходи щодо послаблення цензурних утисків для укр. видань. Був товаришем (заст.) голови «Благодійного товариства видання загальнокорисних та дешевих книг» (1900—14), секретарем «Товариства імені Т.Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга»; членом Товариства українських поступовців та петерб. громади Української радикально-демократичної партії (УРДП). Був співзасн. тижневика «Украинский вестник» (1906). Став співзасн. укр. парламентського клубу (1906—07) 1-ї та 2-ї Держ. дум (див. Державна дума Російської імперії), Української думської громади (1907), брав участь у підготовці меморандуму Петерб. АН «Об отмене стеснений малороссийского печатного слова». Був засн. (1906), а згодом — головою укр. клубу «Громада» (1910—12) та нелегального гуртка «Наша
школа» (1914—17). Доклав чимало зусиль для друку укр. видань за умов цензурних заборон. Сприяв активізації діяльності укр. студентських громад у Москві та С.-Петербурзі, співпрацював з Гол. студентською радою та Інформаційним бюро в С.-Петербурзі. Був членом редколегії «Українського студента» (1913— 14). Друкувався в органі укр. фракції «Рідна справа — Думські вісті» (1907), виданнях «Громадська думка» (1906; згодом — «Рада», 1909—10), «Украинская жизнь» (1912—16) та численних петерб. часописах. Співробітничав з виданнями «Летопись» (1916—17), «Промінь» (1916—17), «Луч» (1917), «Новая жизнь» (1917), зб. «Украинский вопрос» (1914). Написав зб. казок «Вінок» (1905; 1911) та ін. твори для дітей; був організатором видання енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914; 1916). У березні 1917 обраний заст. голови Союзу українських автономістів-федералістів (з червня 1917 — Українська партія соціалістів-федералістів). Очолював виконавчий к-т Української національної ради в Петрограді (нині м. С.-Петербург; березень—травень 1917). Навесні 1917 переїхав до Києва. Став членом першого складу Ради Української Центральної Ради (7 березня — 7 квітня 1917). Був головою Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (до 19 листопада 1917; серпень — 27 жовтня 1918). У травні 1917 призначений губернським комісаром Тимчасового уряду на Буковині і Покутті. Від 1 вересня до 20 листопада 1917 — ген. писар Генерального секретаріату Української Центральної Ради, підписав угоду з верховним головнокомандувачем рос. армії генерал-лейтенантом М.Духоніним про зосередження на Південно-Західному фронті й Румунському фронті укр. військ. частин (4—10 листопада 1917). Займав посаду держ. контролера УНР в уряді В.Голубовича (березень— квітень 1918). Від 28 жовтня до 14 листопада 1918 очолював мін-во віросповідань Української Держави. У грудні 1918 був призначений тимчасовим комісаром мін-ва віросповідань Української Народної Республіки, ініціював
277 ЛОТОЦЬКИЙ
О.Г. Лотоцький.
278 ЛОХВИЦЬКИЙ
прийняття Директорією УНР «Закону про Верховну владу в Українській автокефальній православній миротворчій церкві» (1 січня 1919). Від січня 1919 до березня 1920 перебував у Стамбулі як надзвичайний посол УНР у Туреччині зі спец. місією провадження переговорів із Вселенським патріархатом про визнання автокефалії (див. Автокефальна церква) Укр. правосл. церкви. Від 1920 — на еміграції (Відень, 1920—22). 1922—28 — у Чехословаччині. Від 1923 — доцент, згодом — професор Українського вільного університету. Один із фундаторів осередку УРДП в Празі, голова її Закордонного бюро, засн. і голова Укр. республікансько-демократ. клубу (21 грудня 1925 — 1928), голова його допомогового Бюро праці (1927). 1927—30 — член Державного центру УНР на еміграції, займав пост віце-прем’єра й міністра внутр. справ в уряді В.Прокоповича. Член Управи Українського академічного комітету (1925—33), голова комісії з підготовки видань на пошану С.Петлюри (1926— 29), член Т-ва прихильників укр. книги (1926), заст. голови Управи т-ва «Музей визвольної боротьби України» (див. Музей визвольної боротьби України). Брав участь у роботі Українського історично-філологічного товариства в Празі (1925—28), Об’єднаної укр. громади Франції (1926—27), Ліги укр. к-ри. Від 1928 мешкав у Польщі, працював професором Варшавського університету. Співробітничав із Громадсько-допомоговим к-том укр. еміграції в Румунії (1928), Бібліотекою імені Симона Петлюри в Парижі (1929— 39; з 1935 — її почесний член). Очолював Управу Українського центрального комітету (1929— 30). Був членом укр. групи з підготовки Собору правосл. Церкви в Польщі (1930). Став засн. і дир. Українського наукового інституту у Варшаві (УНІ-В; 1930—39). Брав участь у роботі Укр. воєнно-істор. т-ва, клубу «Прометей», Укр. клубу у Варшаві, корпорації «Запорожжа» (1930—34), Т-ва прихильників правосл. освіти і охорони традицій правосл. віри ім. Петра Могили (Луцьк, 1931), Укр. студентської громади, Центрального союзу українського сту-
дентства, Укр. правничого т-ва у Варшаві (1932) та ін. Заст. голови Комісії перекладу Святого Письма та книг богословських при УНІ-В (1931). Член орг-ції УРДП в Польщі (1931—35). Викладав в Українському технічно-господарському інституті (1932). Від правосл. Церкви в Польщі був учасником Передсоборного зібрання зі скликання VIII Вселенського собору (1932). Дійсний член Слов’янського інституту в Празі (1934). Ініціював повне видання творів Т.Шевченка (1934—38). Заст. голови Передсоборного зібрання зі скликання Ген. собору правосл. Церкви в Польщі (1935). Почесний член т-ва «Просвіта» (1935). Член Союзу укр. журналістів і письменників на чужині (1935). Учасник численних наук. і громадсько-політ. форумів, конференцій. Опублікував бл. 100 наук. праць, худож. творів, статей у «Духовній бесіді», «Українській трибуні», «Волі», «Тризубі» та ін. періодичних виданнях. Автор фундаментальних праць «Українські джерела церковного права» (Варшава, 1931), «Автокефалія» (у 2-х т. Варшава, 1935; 1938), бл. 600 наук., публіцистичних та худож. творів. П. у м. Варшава. 1971 прах перепоховано на укр. цвинтарі св. Андрія в БавндБруці (шт. Нью-Джерсі, США). Тв.: Церковний устав князя Володимира Великого. «ЗНТШ» (Львів), 1925, т. 138—140; Церковна справа в Українській державі. «Тризуб» (Париж), 1927, № 15 (73); Державний провід Симона Петлюри. Париж, 1930; Церковно-правні основи автокефалії. Варшава, 1931; Церковна соборність. Луцьк, 1932; Симон Петлюра. Варшава, 1936; Державний світогляд Т.Шевченка. Львів, 1937; На ріках вавилонських: Збірник статей. Львів, 1938; Сторінки минулого, т. 1— 4. Баунд-Брук, 1966. Літ.: Лицар праці і обов’язку: Збірник, присвячений пам’яті проф. Олександра Лотоцького-Білоусенка. Торонто—Нью-Йорк, 1983; Ульяновський В. Олександр Лотоцький. В кн.: Українська культура. К., 1993; Швидкий В. О.Г. Лотоцький і проблеми національно-релігійного розвитку на початку ХХ ст. «Старожитності», 1994, № 7—8 (66—67); Верстюк В.Ф., Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Швидкий В. Київська доба О.Г. Лотоцького (1892—1900 рр.): культурно-освітня та політична діяльність. В кн.: Наукові записки Національного педагогічного універ-
ситету: Історичні науки: Випуск 35 (спеціальний). К., 1999; Його ж. Петербурзька доба О.Г. Лотоцького (1900—1917 рр.): заходи на послаблення цензурних заборон. В кн.: Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 3. К., 1999; Його ж. О.Г. Лотоцький-Білоусенко як дитячий письменник. В кн.: Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 4. К., 2001; Його ж. Олександр Лотоцький: учений, громадський діяч, політик (1890—1930-ті рр.): Монографія. К., 2002; Його ж. Список праць О. Лотоцького 1889—2001 рр. «Молода нація», 2003, № 1 (26); Дудко О. Олександр Лотоцький. «УІЖ», 2003, № 6; Чебан М. Автобіографія О.Лотоцького з фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові. «Православний вісник», 2004, № 3—4; Швидкий В. Посольство Олександра Лотоцького та його заходи щодо визнання незалежності української церкви (Константинополь, 1918—1920 роки). В кн.: Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 14. К., 2005. В.П. Швидкий.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лотоцький Олександр Гнатович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
