Надзвичайно складна сутність, багатоликість та певна умов-ність грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механіз-му його функціонування. Для полегшення цього завдання побу-дуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає взаємозв’язки між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів фінансового ринку. У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку мо-жна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; ти-ми, що запозичують гроші; фінансовими посередниками Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб’єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи орга-ни місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні осо-би. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім — урядові структури, сімей-ні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відо-бражають рух інструментів, — від позичальників до кредиторів. За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори: сектор прямого фінансування; сектор опосередкованого фінансування. У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Фун-кціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей: канал капітального фінансування, по якому покупці назав-жди залучають кошти у свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції; канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери. Наявність сектору прямого фінансування має важливе економіч-не значення. Для покупців грошей розширюються можливості ви-бору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скоро-чення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця «в обличчя», що дає можливість вибирати най-більш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектору загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посере-дниками на грошовому ринку, примушує їх знижувати ціни та роз-ширювати асортимент своїх послуг для суб’єктів цього ринку. У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між про-давцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових по-середників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропо-нуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зу-мовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посе-редники цього сектора істотно відрізняються від технічних посе-редників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб’єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредито-рів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фі-нансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одер-жання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу. Сектор опосередкованого фінансування є об’єктивно необхід-ною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реаліза-ції тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед мова йде про зв’язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінан-сових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі мо-жливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існу-ють не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників (більш детально діяльність фінансових посередни-ків буде розглянута в розділі 10). За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвести-ційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні то-вариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки відіграють ключову роль у сек-торі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома риса-ми, притаманними банкам: 1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредито-рів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кре-дитної діяльності; 2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізу-вати, а отже — тимчасово використати, вільні кошти останніх
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
