ЛІВИЦЬКИЙ (Левицький) Андрій Миколайович (08.04(27.03), за ін. даними, 12.04(31.03).1879 — 17.01.1954) — громад., політ. і держ. діяч, правознавець. Батько М.Лівицького. Н. на х. Красний Кут Золотоніського пов. Полтав. губ. (за ін. даними — у с. Ліпляве, нині Канівського р-ну
Черкас. обл.). Походив із дворянської родини. Середню освіту здобув у Прилуцькій г-зії і Колегії Павла Ґалаґана в Києві, після її закінчення вступив до Київ. унту (навч. на мат. і правничому фтах). Брав участь в укр. нац. русі, очолював студентську громаду (див. Громади) в Києві, за це його піддавали арештам і 1899 виключали з ун-ту та вислали на Полтавщину «під гласний нагляд». Від 1901 — член Революційної української партії (РУП). Після закінчення юрид. ф-ту з липня 1903 служив молодшим кандидатом на суд. посади в Лубенському окружному суді. Цього ж року очолював у Лубнах осередок РУП. 1905, у ході революц. подій поч. 20 ст. у Російській імперії, був обраний головою Коаліційного к-ту соціаліст. партій у м. Лубни, а також очолив у місті громад. самооборону (бойову дружину). У листопаді 1905 став присяжним повіреним округу Харків. суд. палати. У січні 1906 був заарештований, проте втік зпід варти. Став одним із провідних діячів Української соціал-демократичної робітничої партії. Вдруге заарештований у жовтні 1907 під час перебування в Лубнах, провів у в’язниці півтора року. 1909 засуджений у Києві військ. окружним судом до тюремного ув’язнення, але згодом виправданий апеляційною інстанцією. Працював адвокатом, з 1913 був мировим суддею (див. Мировий суд) Золотоніського округу. Від березня 1917 — золотоніський повітовий комісар, з серпня цього ж року — полтав. губернський комісар рос. Тимчасового уряду. Цю посаду зберіг і після переходу влади до Української Центральної Ради. Був делегатом Всеукраїнського селянського з’їзду 1917 від Золотоніського повіту. Обраний до ЦК Селянської спілки і як представник спілки став членом УЦР. Входив до складу укр. делегації на переговорах у БрестЛитовську (нині м. Брест, Білорусь; див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918). Займав посади гласного золотоніського повітового і полтав. губернського земств (див. Земства), голови Золотоніських повітових земських зборів, а також Полтав. губернських земських зборів. Був почесним мировим суддею Золо-
тоніського повіту. Очолював Золотоніський повітовий к-т Укр. соціал-демократичної робітничої партії. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського був усунутий (у травні 1918) з посади
199 ЛІВИЦЬКИЙ
губернського комісара. Працював юрисконсультом Українського центрального кооперативного комітету. Входив до складу Українського національного союзу, опозиційного владі гетьмана П.Скоропадського. Під час протигетьманського повстання 1918 виконував обов’язки (у листопаді—грудні 1918) повітового і губернського комісара на Полтавщині. Після встановлення влади Директорії Української Народної Республіки — один з організаторів і керівників Трудового конгресу України. Від січня 1919 — тимчасово керуючий Мін-вом внутр. справ УНР і товариш (заст.) міністра юстиції УНР, з квітня 1919 — міністр юстиції УНР та заст. голови Ради народних міністрів Української Народної Республіки. Водночас з серпня 1919 — міністр закордонних справ УНР. Від жовтня 1919 — голова дипломатичної місії УНР у Польщі. 21 квітня 1920 підписав двосторонню політ. та торгово-екон. конвенцію з Польщею. У новому уряді УНР на чолі з В.Прокоповичем з травня 1920 залишився на посаді заст. голови Ради нар. міністрів і міністра юстиції. Від жовтня 1920 формально став головою Ради нар. міністрів УНР. Був на чолі уряду УНР в еміграції до 1926 (з перервою 1921—22). Після вбивства Гол. отамана С.Петлюри з 1 червня 1926 став заст. голови Директорії і Гол. отаманом військ УНР, очолив Державний центр УНР на емігра-
Великий Лівадійський палац. Арабський дворик з фонтаном Марії. Фото 2008.
А.М. Лівицький.
200 ЛІВИЦЬКИЙ
ції. Під кінець Другої світової війни переїхав з Варшави до Німеччини. Під його кер-вом уряд в еміграції активізував свою діяльність і обновив свій склад. 1948 за його ініціативою було створено Укр. нац. раду. У тому ж році, після реорганізації Держ. центру, в складі якого було введено посаду президента, його обрали президентом УНР в еміграції. П. у м. Карлсруе (ФРН). 1965 перепохований на укр. цвинтарі св. Андрія в Бавнд-Бруці (шт. Нью-Джерсі, США). 27 березня 2009 Нац. банк України увів до обігу ювілейну монету «Андрій Лівицький» (серія «Видатні особистості України»). Літ.: Коротенко В. До біографії Андрія Лівицького (маловідомі документи Державного архіву Полтавської області). В кн.: Полтавська петлюріана. Полтава, ч. 1, 1993; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. К., 1998; Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. К., 2001; Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001. В.І.Прилуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІВИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
