ЛИСЕНКО Трохим Денисович (29(17).09.1898—20.11.1976) — учений-аграрник, один з ініціаторів розгрому генетики в СРСР. Академік ВУАН (1934), академік ВАСГНІЛ (1935), академік АН СРСР (1939), Герой Соц. Праці (1945). Н. в с. Карлівка (нині мі-
158 ЛИСИЙ
А. Лисий.
сто Полтавської обл.) в сел. сім’ї. 1922—25 — старший спеціаліст Білоцерківської селекційної станції. 1925 закінчив Київ. с.-г. ін-т. 1925—29 працював зав. відділу селекції бобових культур Гянджинської селекційної станції в Азербайджані. 1929—34 — старший спеціаліст відділу фізіології у Всесоюзному селекційногенетичному ін-ті (ВСГІ) в Одесі. 1934—38 — наук. керівник, директор (з 1936) цього ін-ту. 1938 переїхав у Москву. 1938—56 — президент Всесоюзної академії с.-г. наук ім. В.Леніна (ВАСГНІЛ). Водночас з 1938 був наук. керівником експериментальної н.-д. бази АН СРСР. Від 1940 і до 1965 — дир. Ін-ту генетики АН СРСР. 1961—62 — знову президент ВАСГНІЛ. Від 1966 працював зав. лабораторією Експериментальної н.-д. бази АН СРСР «Горки Ленінські». У 1930-х рр. відбувся стрімкий злет кар’єри Л., незважаючи на те, що він так і не захистив ні канд., ні докторської дисертацій. Примусова колективізація (див. Колективізація сільського господарства) призвела до кризи сільс. госп-ва і нестачі продуктів. Політ. кер-во СРСР бачило вихід у найшвидшому створенні високоврожайних сортів рослин і високопродуктивних порід тварин, у розробці ефективних агротех. прийомів. Відсутність пропозицій щодо швидкого виконання таких завдань з боку науковців партійні пропагандисти кваліфікували як прояв «ворожої ідеології» учених-біологів. Л. розробив кілька практичних рекомендацій щодо поліпшення вирощування озимої пшениці й водночас надав своїм дослідженням статусу фундаментальної теорії. Однією з таких псевдонаук. теорій стала теорія «яровизації» озимої пшениці, а потім й ін. культур. Разом з тим Л. зміг наукоподібно висловити та «теоретично» обґрунтувати побажання комуністичного кер-ва стосовно біологічної науки. Він відкинув як методологічно невірні 3 осн. положення сучасної йому біології: закони спадковості Г.-Й.Менделя, концепцію А.Вейсмана про відсутність спадковості набутих ознак рослин та хромосомну теорію Т.-Х.Моргана. Не маючи до-
статніх наукових, перевірених на практиці аргументів, але користуючись підтримкою Й.Сталіна, Л. та його прихильники в грудні 1936 на 4-й сесії ВАСГНІЛ під час дискусій з питань розвитку генетики для доказу своєї правоти почали активно вживати політ. лексику та давати нездійсненні обіцянки. Звинувачення вчених у «менделізмі-вейсманізмі-морганізмі» загрожувало їм крахом їхньої кар’єри й загибеллю в таборах. Це зумовило перемогу Л., її було остаточно закріплено на нараді з генетики та селекції, що відбулася 7—14 жовтня 1939 в Москві. Ця нарада, відома як «дискусія 1939 року», спричинила черговий удар по генетиці. Під прикриттям «переможних ідей» Т.Лисенка 1940 був заарештований дир. Ін-ту генетики АН СРСР акад. М.Вавілов (помер в ув’язненні від голоду у 1943). Частина практичних пропозицій Л., таких як, напр., спосіб посадки картоплі верхівками (Сталінська премія 1943), були справді корисними в умовах тяжкого становища з продовольством, хоча пром. значення через свою затратність не набули. Боротьба проти «менделістіввейсманістів-морганістів» як різновиду «безродних космополітів» (див. «Космополітизм») посилилася після закінчення Другої світової війни. Вона досягла апогею на серпневій 1948 року сесії ВАСГНІЛ, де Л. виступив зі схваленою особисто Й.Сталіним доповіддю «Про стан у біологічній науці». Наслідком сесії стали арешти вчених, знищення деяких книжок з генетики і біології. З часом чисельні практичні рекомендації Л., основані на названих ним «мічурінськими» принципах (надшвидкісне виведення нових сортів тощо), довели свою неспроможність й обернулися великими екон. збитками. Л. не був прихильником цілинних земель освоєння 1954—1961 та надширокого поширення кукурудзи. Однак склалося так, що ці його поради не були почуті у верхах. Надіслане восени 1955 в президію ЦК КПРС звернення, яке було підписане більше ніж 250 вченими і в якому роль Л. в біологічній науці характеризувалася
як негативна, не змогло «здвинути» Л. з наук. Олімпу. Зняття Л. в квітні 1956 з посади президента ВАСГНІЛ не зумовило його падіння. Він зміг стати «улюбленцем» М.Хрущова. Лише під тиском нових критичних зауважень науковців 1962 він був удруге знятий з посади президента ВАСГНІЛ (наступником Л. став, однак, його прихильник М.Ольшанський). Остаточне позбавлення Л. гегемонії в біологічній науці відбулося 1964, після «падіння» самого М.Хрущова. Але й потому Л. зберіг певний ступінь прихильності кер-ва СРСР до своєї діяльності. П. у с-щі Горки Ленінські поблизу м. Москва. Літ.: Банщиков В.М. Против реакционных биологических теорий в медицине. М., 1948; Фурцева Е. Партийное руководство научными учреждениями. «Правда», 1949, 3 августа; Грэхэм Л.Р. Естествознание, философия и науки о человеческом поведении в Советском Союзе. М., 1991; Александров В.А. Трудные годы биологии. СПб., 1992; Медведев Ж.А. Взлет и падение Лысенко. История биологической дискуссии в СССР (1929—1966). М., 1993; Сойфер В. Власть и наука: История разгрома генетики в СССР. М., 1993; Шноль С.Э. Герои и злодеи. М., 1997; Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті 1918—1998. К., 2000. Г.Г. Єфіменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лисенко Трохим Денисович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
