ЛИПА Юрій Іванович (05.06, за ін. даними, 22.04.1900—20.08. 1944) — громад. і політ. діяч, лікар, письменник, публіцист. Один з ідеологів укр. націоналіз-
му. Син І.Липи. Питання про те, де народився Л. — в Одесі (як зазначається в більшості довідок про нього) чи в Полтаві (як написав він сам в одній з анкет), а також, хто є його матір’ю — перша дружина батька Марія Булдовська чи друга — Марія Шепель-Шепеленко, поки що достеменно не з’ясовано. Від 1902 жив в Одесі. Закінчивши г-зію, поступив на юрид. ф-т Новорос. ун-ту в Одесі. 1917 став редактором час. «Вісник Одеси», почав писати власні твори, які друкував у заснованому разом з батьком вид-ві «Народний стяг» (брошури: «Союз визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа»). Наприкінці 1917 вступив до 1-го пластунського куреня Одес. гайдамацької дивізії, організованої полк. І.Луценком і підполк. В.Змієнком. Брав участь у грудневих 1917 та січневих 1918 боях із більшовицькими загонами на вулицях Одеси. 1918, після вступу до міста австро-нім. військ (див. Австронімецьких військ контроль над територією України 1918), став заст. командира Одес. «Січі» Т.Янова. Продовжував свою редакторську і літ. діяльність. У листопаді 1918 організував студентську сотню, що допомагала військам Директорії Української Народної Республіки здобути Одесу. Наприкінці 1918 разом з батьком залишив Одесу. Наступного року продовжив навчання на юрид. від-ні Укр. держ. ун-ту в Кам’янці-Подільському (див. Кам’янець-Подільський державний університет), потім переїхав до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ) і далі до Львова. Восени 1920 емігрував до Польщі. Мешкав у таборі для інтернованих формувань Армії Української Народної Республіки в Тарнові (нині м. Тарнув, Польща). Продовжував писати, працював у відділі преси і пропаганди Державного центру УНР на еміграції. Став одним із засновників літературномистецького т-ва «Сонцесвіт». На поч. 1922 переїхав до Львова, а потім — до батька у с-ще Винники (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді). Восени 1922 за порадою батька вступив на мед. ф-т Познанського ун-ту.
Водночас із навчанням брав активну участь у літ. житті укр. еміграції, друкувався в часописах «Митуса», «Літературно-науковий вістник» (з 1933 — «Вістник», співпрацював з його редактором Д.Донцовим), в ін. виданнях, займався перекладацькою роботою. По закінченні університетського курсу навчання деякий час стажувався в Данцигу (нині м. Гданськ, Польща). Від 1928 замешкав у Варшаві. Цього ж року пройшов річний курс підготовки у Школі військ. підхорунжих Польс. армії. 1929 закінчив Вищу школу політ. наук при Варшавському ун-ті. Цього ж року спільно з Є.Маланюком заснував у Варшаві групу укр. митців і письменників «Танк». Деякий час стажувався в Лондоні (Велика Британія). 1933 ініціював створення літ. групи «Варяг» та ж. «Ми». Після окупації Польщі вермахтом (див. Друга світова війна) разом із Л.Биковським, В.Садовським, І.Шовгенівим та В.Щербаківським створив у Варшаві Укр. чорномор. ін-т, що вивчав і прогнозував політичні та економічні проблеми, які постануть перед Україною після здобуття нею незалежності. З метою перемістити цей ін-т до Одеси 1942 відвідав рідне місто, що було на той час окуповане румунами (див. також Трансністрія). У цілому написав бл. 200 різноманітних творів: книг, статей, рецензій, перекладів (зокрема Р.-М.Рільке, Й.-Ф.Гельдерліна, Ж.Роденбаха). Серед них поетичні збірки: «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); роман «Козаки в Московії» (1931) та ін. Найбільш відомий суспільно-політ. твір — трилогія «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії» (обидві — 1941). Опублікував також дослідницькі праці про лікувальні властивості рослин: «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943). На початку літа 1943 разом із дружиною Галиною Захарясевич і двома доньками переїхав до м. Яворів. Працював там лікарем. Був одним з активних учасників боротьби Української повстанської армії. Відмовився очолити
проектований нім. владою і підконтрольний їй маріонетковий укр. уряд (який так і не був створений), а також відмовився емігрувати на Захід у зв’язку з наступом військ Червоної армії (див. Радянська армія). Від липня 1944 — інструктор 1-ї старшинської школи УПА, член Української головної визвольної ради. Надавав мед. допомогу жителям сіл і воїнам УПА. Захоплений 19 серпня 1944 органами НКВС УРСР у с. Іваники, наступного дня закатований у с. Шутова (нині обидва села Яворівського р-ну). Його тіло було поховане мешканцями с. Бунів (нині село Яворівського р-ну Львів. обл.) на місц. цвинтарі. У с. Бунів на фасаді місц. середньої школи встановлено меморіальну дошку з його барельєфом. 2008 відкрито новозбудовану лікарську амбулаторію його імені, а в її приміщенні створено його кімнату-музей. У центрі м. Яворів на вшанування пам’яті Л. споруджено меморіальний комплекс. В Одесі одна з вулиць носить ім’я Івана та Юрія Лип. Літ.: Биковський Л. Апостол новітнього українства: Юрій Липа. Женева, 1946; Баган О. Юрій Липа і людина і мислитель. К., 1994; Пороги вічності Юрія Липи. Web: http://www. plast.org.ua/about/history/famousplastuns/janchuklypa. В.І. Прилуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Липа Юрій Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
