ЛЕВ ЮРІЙОВИЧ (р. н. невід. — п. бл. 1323) — князь галицький, правнук Данила Галицького, третій син Юрія Львовича і доньки (невідомої з джерел на ім’я) вел. кн. владимирського й тверського Ярослава Ярославича. Формально вважався співправителем із братом Андрієм Юрійовичем у Галицько-Волинському князівстві, яке на той час, однак, розпалося на Галицьке князівство і Волинське князівство. Ім’я Л.Ю. уперше згадане в грамоті 27 червня 1315 краківського кн. Владислава I Локетека. У латиномовній грамоті 9 серпня 1316, якою відновлювався союз із прусськими рицарями, Л.Ю. і Андрій Юрійович називають себе князями (герцогами) всієї Русі — Галичини і Волині. Пізній литовсько-рус. літопис 16 ст. свідчить, що Л.Ю. був луцьким князем. Л.Ю. боронив свої землі від зазіхань Великого князівства Литовського, яке відібрало у нього з Андрієм Берестейську землю і Дорогичинську землю. Проводив активну зовн. політику: 1315 допомагав краківському і поморському князям воювати з магдебурзькими маркграфами, домовився з прусськими рицарями про спільний захист від татар. Обставини смерті Л.Ю. і Андрія Юрійовича залишаються невідомими науці. 1323 польс. король Владислав I Локетек у листі до Папи Рим. Іоанна XXII написав, що князі (Л.Ю. і Андрій Юрійович), які захищали Польщу від татар, недавно загинули. Найімовірніше, що це сталося на війні із Золотою Ордою. На Андрієві і Левові Юрійовичах династія Романовичів уривається. Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 3. Львів, 1905. М.Ф. Котляр.
підбадьорюючи їх словами утіхи та християн. повчання. Особисто був знайомий з Г.Сковородою, О.Лобисевичем, В.Капністом, О.Шафонським. Т.Шевченко у повісті «Близнецы» зобразив Л. разом із Г.Сковородою як шкільних приятелів одного з персонажів твору — Федора Сокири, дещо іронічно назвав його «знаменитим київським витією». П. у м. Київ. Олександр I призначив відповідно до представлення св. Синода його доньці Марії пожиттеву пенсію в 600 крб. щорічно. Іоанн Леванда. Гравюра роботи О. Осипова та М. Воробйова. 1840-ві роки. Тв.: Слова и речи протоиерея И. Леванды, ч. 1—3. СПб., 1821. Літ.: Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем академиею, ч. 2. К., 1856; Антонин, иеродиакон. Киево-Подольская Успенская соборная церковь. К., 1891; Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 17. СПб., 1896; Шевченківський словник, т. 2. К., 1976; Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. К., 1995. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕВ ЮРІЙОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
