ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Микола Іванович (1866, за ін. даними, 1868 —
24.08.1921) — правознавець, один з фундаторів конституціоналізму в Росії, професор, сенатор. По батьківській лінії походив з укр. козацько-старшинського роду Лазаревських, по материнській — з дворянського роду Шеншиних (мати — Марія Миколаївна — була родичкою І.Тургенєва та А.Фета (Шеншина), а також мала родинні зв’язки з сім’ями Плещеєвих і Апухтіних, займалася музикою — деякий час під кер-вом А.Рубінштейна, була особисто знайома з В.Стасовим і багатьма ін. відомими діячами к-ри). 1892 закінчив юрид. ф-т Петерб. ун-ту і був залишений професорським стипендіатом кафедри держ. права. У 2-й пол. 1890-х рр. деякий час служив чиновником з особливих доручень Мін-ва фінансів Росії. Від 1898 — один з відп. редакторів час. «Право» (у різні роки особисто опублікував у ньому кілька десятків статей, рецензій тощо; серед них, зокрема: 1899 — «Закон и свод», 1902 — «Административное право», «Толкование законов по русскому праву», «По поводу проекта нового устава о службе гражданской», «Самоуправление», «Ответственность казны за должностных лиц», 1903 — «Должностные растраты частных сумм», 1905 — «Законность и пределы ее осуществления», «Государственная дума и ее участие в делах законодательства», «Временные правила о собраниях», «Временные правила о печати», 1906 — «Автономия»). Друкувався в «Журнале Министерства юстиции» та ін. виданнях (розголосу набула його стаття «Самоуправление», розміщена в збірці «Мелкая земская единица, выпуск 1», СПб., 1902). 1905 оприлюднив монографію «Ответственность за убытки, причиненные должностными лицами: Догматическое исследование». Цього ж року став професором держ. права на Вищих жін. курсах в Санкт-Петербурзі, а також приват-доцентом Петербурзького університету. Читав лекції з держ. права західноєвроп. країн і з рос. держ. права, а також спецкурс із самоуправління, децентралізації і автономії. Після опублікування Маніфесту 17 жовтня 1905 і скликання 1-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії)
відстоював тезу, що з цього часу держ. устрій в Російській імперії по суті змінився: країна перейшла від самодержавства до конституційної монархії. Широко відомою стала укладена ним збірка «Законодательные акты переходного времени» (1-ше вид.: за 1904—06 рр. СПб., 1907, 2-ге вид.: за 1904—08 рр. СПб., 1909). До збірки «Конституционное государство» (СПб., 1905) підготував статтю «Народное представительство и его место в системе других государственных установлений». 1906 захистив у Петерб. ун-ті за опублікованою роком раніше монографією магістерську дис. (праця перевидана 2008). Займався проблемами міжнар. права, 1907 оприлюднив статтю «Международные договора и народное представительство». Поділяв політ. погляди Конституційно-демократичної партії, належав до рос. масонів (див. Масонство). Критикував марксистську теорію походження і суті держави (див. також Марксизм як ідеологічна течія). Був достатньо обережним і поміркованим у висловлюваннях з нац. питання, за це не раз його критикував М.Грушевський та ін. діячі укр. руху. Підготував 2-томну працю «Лекции по русскому государственному праву» (починаючи від 3-го вид., мала назву «Русское государственное право»): «Т. 1: Конституционное право» (витримала 4 видання 1908—17) і «Т. 2: Административное право, ч. 1: Органы управления» (СПб., 1910). Передбачалася також 2-га частина 2-го тому, вона мала містити аналіз юрид. природи адм. актів і виклад «форм правової охорони в області публічних відносин» (тобто норм про адм. правопорушення), але не побачила світ. Адм. право, як і багато ін. правників того часу, розглядав як невід’ємну частину конституційного права. Вважав, що органи місц. самоврядування не можуть розглядатися поза заг. системою держ. управління, оскільки справи, які законом покладені на органи самоуправління, не можуть бути справами лише «громадськими» і не можуть протиставлятися справам держ. управління. Завдання органів самоуправління, на його думку,
27 ЛАЗАРЕВСЬКИЙ
28 ЛАЗАРЕВСЬКИЙ
О.М. Лазаревський.
за своїм змістом збігаються з місц. завданнями держ. управління. З часом ця праця стала класичною, вона широко цитується дослідниками конституційного права й на поч. 21 ст. Після Лютневої революції 1917 був призначений сенатором 1-го (адм.) департаменту Рос. Сенату (згодом від цього департаменту був обраний членом «Особого присутствия Правительствующего Сената»; створене в червні 1917 для вирішення спорів щодо застосування Положення про вибори до Установчих зборів). На початку березня 1917 очолив Юрид. нараду з підготовки попередніх юрид. висновків щодо законодавчих заходів Тимчасового уряду. Від квітня (і до вересня) 1917 входив до складу Особливої наради з вироблення проекту про вибори до Установчих зборів. У жовтні цього ж року став головою Особливої комісії зі складання проекту Осн. законів (Конституції) при Юрид. нараді. Брав участь у реформуванні Рос. правосл. церкви (див. Московський патріархат). Входив до складу Предсоборної Ради (розпочала роботу в червні 1917), мав також стати членом Помісного собору 1917, однак через неявку на засідання останнього вибув з його складу. Відомості про діяльність Л. 1918—20 досить обмежені й не завжди належним чином підтверджені. За окремими даними, він продовжив викладацьку діяльність у Петрогр. ун-ті, був обраний його професором і проректором, а також викладав в Ін-ті нар. госп-ва ім. Ф.Енгельса (заснований 1919) та читав лекції із зх. сповідань у Богословському ін-ті (заснований 1920). Можливо, що також працював в Ін-ті екон. досліджень при Нар. комісаріаті фінансів РСФРР. У червні 1921 був арештований Петрогр. ЧК (див. ВЧК) за звинуваченням в участі в контрреволюц. «Петроградській бойовій організації» (справа професора В.Таганцева; перебувала під особистим контролем В.Леніна). Йому інкримінували входження до т. зв. професорської групи, яка ідейно спрямовувала діяльність всієї орг-ції і розробляла проекти держ. і госп. устрою кра-
їни після повалення рад. влади. Безпосередньою підставою для звинувачення стали його пропозиції щодо перевлаштування місц. самоврядування, грошової реформи тощо. Страчений на підставі рішення президії Петрогр. губернської ЧК від 24 серпня 1921, найімовірніше, уже наступної ночі (або рано-вранці 25 серпня) разом з поетом М.Гумільовим (останній був заарештований за знайомство передусім з Л. та В.Таганцевим), а також ін. звинувачуваними — усього 61 особа. На думку більшості дослідників, розстріл відбувся в Ковалевському лісі поблизу ст. Ржевка Іринівської залізниці (2001 там встановлено відповідний пам’ятний знак; М.Гумільову встановлено пам’ятний знак і поблизу ст. Бернгардовка — ін. можливому місці розстрілу). Згодом у цій справі було розстріляно ще 37 осіб, усього до кримінальної відповідальності було притягнуто понад 800 осіб. Реабілітований у жовтні 1992. Літ.: Лазаревский Николай Иванович. В кн.: Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 17. СПб., 1896; Голинков Д.Л. Крушение антисоветского подполья в СССР, кн. 2. М., 1986; Лазаревский А.А. Pro domo sua (про дом мой). Мегион, 1999; Скрипилев Е.А. Лазаревский Н.И. В кн.: Антология мировой правовой мысли в пяти томах, т. 5. М., 1999; Таганцев Н.С. Дневник 1920—1921 гг. «Звезда», 1998, № 9; Лазаревський Микола Іванович. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 3. К., 2001; Лазаревські. Там само; Усенко І.Б. Лазаревський Микола Іванович. В кн.: Антологія української юридичної думки, т. 4: Конституційне (державне) право. К., 2003; Т. 5: Поліцейське та адміністративне право. К., 2003. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лазаревський Микола Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
