КУРЯЗЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР — правосл. чол. монастир біля Харкова, діяв (із нетривалою перервою) від 2-ї пол. 17 ст. до кін. 20-х рр. 20 ст. Заснований 1663 старцем-архімандритом Іоїлем і кількома ченцями зі Святогірського монастиря, які разом прийшли до Харкова саме з метою створення обителі на куплених для цього харків. полк. Григорієм Донцем у місц. власника О.Курязького землях (там останній тримав велику пасіку; за його іменем ці землі іменувалися Курязькими, і ця назва згодом перейшла на назву монастиря). Коштом старшин Харківського полку на Куряжі було зведено церкви й госп. приміщення. В дар монастиреві були передані нові землі,
534 КУРЯЧА
Курязький СпасоПреображенський монастир. Озерянська ікона Пресвятої Богородиці.
озера, ліси, млини, й досить швидко він став одним з найбагатших у Слобідській Україні. Напередодні видання імп. Катериною II указу про секуляризацію церк. і монастирських земельних володінь (датований 10 квіт. 1786) на тер. монастиря було 2 кам’яних храми — Спасо-Преображенський собор (зведений 1762 на місці дерев’яного коштом архімандрита Калязинського монастиря Варлаама (Андрієвського), який жив тут на спокої; відновлений за архімандрита Парфенія (Попова)) та собор св. великомученика Георгія Переможця (збудований 1709, відновлений 1759), а також за монастирем, під горою над джерелом, була кам’яна церква преподобного Онуфрія (збудована 1750—53). 1787 до Курязького монастиря через закриття Озерянської обителі перевели ченців з Озерянщини, й ті принесли з собою чудотворну Озерянську ікону Пресвятої Богородиці. 1788 було закрито Курязький монастир. За розпорядженням консисторії його приміщення було призначено для перебування там на спокої ченців усіх закритих обителей Бєлгородської єпархії (див. Єпархія). 1797 за клопотанням ген.губернатора А.Леванідова монастир відновили зі статусом заштатної пустині. Наступного року на прохання ченців до монастиря повернули з Покровського монастиря в Харкові й Озерянську ікону Пресвятої Богородиці. 1836 статус монастиря був зведений до 2-го класу.
У монастирській книгозбірні було чимало стародруків, зокрема: «Октоїх» (Львів, 1639), «Хрест Христа Спасителя» Петра (Могили), «Огородок» (1676), «Вінець Христов» Антонія (Радивиловського). Монастир володів 142 десятинами землі. Управляв ним вікарний єпископ Сумський. Від 1844 щорічно 30 верес. (за ст. ст.) відбувався хресний хід для перенесення Озерянської ікони Пресвятої Богородиці з Курязького монастиря до Покровського собору в Харкові, там ікона зберігалася до 22 квіт. наступного року і потім урочисто поверталася до Курязького монастиря (1896 харків. фотограф А.Федецький зняв документальну стрічку «Перенесение иконы Куряжской Божьей Матери в Харьковский Покровский монастырь», що започаткувало фільмовиробництво в Російській імперії). На поч. 20 ст. монастир населяли 21 чернець і 19 послушників. У 1920-х рр. більшовики закрили обитель. 1926 сюди перевели колонію імені Максима Горького. Наприкінці 1920-х рр. було зруйновано Свято-Онуфріївську церкву (напередодні її особливості задокументував директор Музею укр. мистецтва С.Таранушенко) й перетворено на господарський склад Спасо-Преображенський собор, при цьому соборні бані були знесені. Відомостей про місце знаходження Озерянської ікони Пресвятої Богородиці після закриття монастиря немає, залишилися два її списки (копії): один зберігається у Свято-Благовіщенському соборі в Харкові, ін. — у Свято-Озерянській церкві на Холодній горі, що розташована на шляху від Харкова до с. Куряж. З монастирем різним чином пов’язані долі багатьох визначних людей, зокрема, письменника Г.Квітки-Основ’яненка (існує переказ, що в дитячі роки саме тут до нього повернувся зір, який він перед тим втратив) і його дядька М.Квітки, єпископа Христофора (Сулими), генерала О.Засядка (див. Засядки), архієпископа Іоанна (Максимовича), А.Макаренка. Літ.: Зверинский В.В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи, т. 1.
СПб., 1890; Стефан [Архангельський], епископ. Старо-Харьковская Куряжская обитель и ея Георгиевско-Петропавловский храм. Х., 1904; Денисов Л.И. Православные монастыри Российской империи. М., 1908; Таранушенко С. Пам’ятники архітектури Слобожанщини XVII—XVIII віків. В кн.: Питання історії архітектури та будівельної техніки України. К., 1959; Пуха Л. Кінематограф і Лесь Курбас. Черкаси, 1999; Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. К., 2002; Степаненко Г.В. Православне парафіяльне духовенство на українських землях Російської імперії в роки Першої світової війни (1914 — лютий 1917 рр.). «УІЖ», 2004, № 5. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРЯЗЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
