КУРГАН, надмогильний пагорб — споруда із землі, каміння, дерева тощо над похованням. У тюркських мовах словом «курган» означають: круглу могилу; могильні: пагорб, насип; могильний будинок-укріплення. Давні кургани — це пам’ятки не лише археології, а й історії, к-ри та арх-ри. Вони поширені на всіх територіях Старого Світу, є в Пн. Америці. Широко відомі в Україні, особливо в степовій зоні, звичай їх споруджувати виник у степах Пн. Причорномор’я в 4 тис. до н. е. з утвердженням тут рухливого скотарства і став притаман-
ним багатьом народам, які тут мешкали, приблизно до 14 ст. У давнину К. нерідко обмежовували спец. кам’яним, глинисто-муловим та ін. кільцем, ровом. На вершині насипу досить часто встановлювали антропоморфну стелу. В укр. фольклорі їх іменують або «Кам’яними бабами», або «Дівками кам’яними», або «Мар’їними каменями» («Маржитаг», «Марь Етож»). Найбільш відомі кам’яні стели епохи енеоліту—бронзи (кеміобинська культура, ямна культурно-історична спільність), раннього залізного віку (кімерійські, скіф., антич.), середньовіччя (половецькі; див. Половецькі статуї). Під насипом (чи в насипу) були одна або кілька могил. Насип міг мати видовжену чи округлу в плані форму, містити в собі різноманітні поховальні споруди (ями, катакомби, склепи, кам’яні скрині, зруби тощо). Заг. число курганів на тер. України не відоме. Багато з них з початком інтенсивного розорювання степів (з 19 ст.) було знищено, а за доби індустріалізації повністю змінився увесь істор. ландшафт укр. степу. Одним із перших, хто усвідомив потребу збереження цього ландшафту, обережного ставлення до насипів курганів, зокрема під час їх археол. дослідження, був Т.Шевченко, про це він писав у багатьох своїх поезіях та в щоденнику (напр., у записі від 13 серпня 1857). За деякими підрахунками, на сьогодні в степовій зоні України залишилося бл. 150 тис. курганів. Більшість із них — невеликі, висотою 1—2 м, діаметром 10—30 м. На думку археологів, з усіх наявних курганів 70—80 % були споруджені племенами ямної культурно-істор. спільності доби енеоліту—бронзи, 1—2 % — племенами катакомбної культурноісторичної спільності (середня бронза), 8—9 % — іншим нас. доби середньої та пізньої бронзи, 2—3 % — скіфами, 2—3 % — середньовічними кочовиками. Істотне зменшення кількості споруджених курганів у період к-р катакомбної культурно-істор. спільності деякі дослідники пов’язують з імовірною тогочасною забороною реалістичних відтворень та зображень, врахо-
вуючи, що К. був образом житла померлих. Найбільш відомими сьогодні є, зокрема, кургани: доби бронзи — Кемі-Оба (Крим), Широка Могила (Херсонщина); кімерійського часу — Висока Могила (Запоріз. обл.), Носачів, Квітки, Вільшана (Черкас. обл.); скіф. доби — Чортомлик, Олександропільський курган, Товста Могила, Солоха, Огуз, Царський курган, Золотий курган; сарматського часу — Ногайчинський курган, Соколова Могила; середньовіччя — Чингульський курган. На укр. землях кургани стали важливою складовою укр. етнічної к-ри, вони широко опоетизовані в переказах і легендах. Селяни впорядковували на верхів’ях курганів кам’яні стели, а у випадку пошкодження курганів ставили стели в селах біля хат або воріт, білили та прикрашали їх перед кожним літнім церк. святом, у молитвах зверталися до них по допомогу. Літ.: Лєсков О. Скарби курганів Херсонщини. К., 1974; Плетнева С.А. Половецкие каменные изваяния. М., 1974; Черняков І.Т. Кургани в культурі України. В кн.: Чмихов М.О. Курганні пам’ятки як явище давньої культури. К., 1993; Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н. э. (Бабина, Водяна и Соболева Могилы). К., 2005. С.А. Скорий, О.Є. Кислий.
відних пам’яток переважають фрагменти ліпного посуду. Вважається, що в проведенні обряду кремації брала участь більшість членів роду. Наприкінці 1 тис. на зміну обрядові кремації приходять обряди трупоспалення на місці поховання та інгумації. Літ.: Моця А.П. Погребальные памятники Южнорусских земель IХ— ХIII вв. К., 1990. О.П. Моця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРГАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
