КУМАНІ Михайло Миколайович (р. н. невід. — п. 1865) — військ. моряк, адмірал (1855). За походженням грек. 1789 вступив на службу до Чорноморського флоту гардемарином. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787— 1791, зокрема, в Керченській битві 19 (8) лип. 1790, а також у боях між фортецею Гаджибей (див. Одеса) і Тендрівською косою 8—9 верес. (28—29 серп.) 1790 та при розі Каліакрія 11 серп. (31 лип.) 1791. Став мічманом. Від 1795 командував різними суднами на Чорному та Середземному морях, з 1817 служив у Миколаїв. порту, 1822 очолив у Миколаєві 29-й флотський екіпаж. 1824—28 був капітаном нового, спущеного на воду 1823 у Херсоні, лінійного корабля «Пимен» (формально, за рангом, 74гарматний, а насправді з 95-ма гарматами). Герой російсько-турецької війни 1828—1829. За мужність в облозі осман. фортець Анапа (нині місто Краснодарського краю, РФ) та Варна (нині місто в Болгарії) 1828 відзначений золотою зброєю. Цього ж року став контр-адміралом. За здобуття з
494 КУМАНЧЕНКО
П.В. Куманченко.
моря (на чолі загону з 3-х кораблів, 2-х фрегатів, 3-х канонерських човнів та 2-х ін. суден) 28 (16) лют. 1829 малої фортеці та міста Сизополь (нині м. Созопол, Болгарія), що дало змогу створити там тимчасовий опорний пункт для атак Анатолійського та Румелійського узбережжя Османської імперії, а також з огляду на попередні подвиги удостоєний ордена св. Анни 1-го ст. з імператорською короною (див. Державні нагороди Росії 1698— 1917). Того року заступав адмірала О.Грейга як флагман у Миколаєві, керував заг. присутствієм. Від 1829 до 1835 командував чорномор. ескадрами. 1843 підвищений до рангу віце-адмірала й призначений членом заг. присутствія Чорномор. інтендантства. 1855 введений до складу Адміралтейств-ради. Похований на Братському цвинтарі м. Севастополь. Літ.: Мелихов В.И. Описание действий Черноморского флота в продолжение войны с Турциею в 1828 и 1829 годах. «Морской сборник», 1850, № 3—4; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. СПб., 2001; Строгонов А.А. Севастополь в лицах за 150 лет (1770—1920). Севастополь, 2003; Чертопруд С.В. Российские адмиралы. М., 2004. П.Г. Усенко.
Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1971). П. в м. Київ. Літ.: Мартич Ю. Поліна Володимирівна Куманченко. К., 1964; Верещак Я. Чарівна шкатулка П.Куманченко. «Український театр», 1970, № 1; Гашинський А. Кумир моєї юності. «Культура і життя», 1980, 19 жовт.; Виноградова М. І кожній ролі серце віддала. «Прапор комунізму», 1987, 22 жовт.; Поліна Володимирівна Куманченко: [Некролог]. «Культура і життя», 1992, 15 лют.; Нечипоренко Ю. Рідна мова — талант. Там само, 1996, 20 берез.; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кумані Михайло Миколайович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
