КУБАНЬ — історико-геогр. регіон у пн.-зх. частині Кавказу. Назва походить від назви гол. тамтешньої річки — Кубань (давньогрец. Гіпаніс), витоки якої починаються зі схилів г. Ельбрус (висота 5642 м), а води впадають у Темрюцьку затоку Азовського моря. Істор. кордони К. майже повністю збігаються з адм. кордонами сучасного Краснодарського краю РФ (утворений 1937). Тер. бл. 100 тис. км2, нас. понад 5 млн осіб (2002). Поділяється на 2 (правобережний та лівобережний) або на 3 (степовий, Таманський півострів, гірський — Закубання) історико-геогр. регіони. Клімат помірно континентальний, степовий, з вологою зимою та сухим літом. Тут є багато річок, озер, плавнів та лиманів. Степи багаті на чорнозем. Залишки перших поселень на кубанських землях археологи датують періодом палеоліту. К. входила до ареалу формування індоєвроп. народів. На її правобереж. частині відбувались етноістор. процеси, тотожні тим, що розвивалися на землях, які становлять сьогодні пд. частину тер. України. Тривалий час К. була «брамою», через яку йшло переселення народів з Азії до Європи: у її степовій частині почергово домінували кімерійці, скіфи, сармати, гуни, хозари, тюрки, татари. Значний культ. та екон. вплив на її причорномор. частину мали д-ви середземномор. культ. ареалу — Греція, Боспорське царство, Рим Стародавній, Візантія, Османська імперія. У її гірській частині здавна мешкали, зберігаючи тривалий час самостійність, гірські племена (заг. назва — черкеси, адиги). Від 7 ст. кубанські землі були під владою Хозарського каганату. У 10—12 ст. Таманський п-ів входив до Тмутороканського князівства Київської Русі. У 13—14 ст. тут володарювала Золота Орда, від 15 ст. — Кримський ханат і Османська імперія. У 17 ст. тут посилюється вплив запороз. козаків, які вважали річки Кубань та Єя кордонами Війська Запорозького, створювали на Таманському п-ові свої військ. бази, рибальські й мисливські зимівники, вели бойові дії з турец. і татар. військами.
1783, після приєднання земель Крим. ханату до Російської імперії, р. Кубань стає кордоном між Осман. та Рос. д-вами. Ногайська орда, яка постійно кочувала по К., частково була знищена рос. військами, частково виселена на сх. Кавказ. намісництва (на тер. майбутньої Кавказ. обл.; з 1847 — Ставропольська губ.). Для заселення Чорноморії — Правобережжя К. (Таманський п-ів та землі сх. узбережжя Азовського м. по р. Єя та Єйський лиман з пн. боку і до р. Кубань з пд. до впадіння в неї р. Лаба) — царський уряд використовував козаків Чорноморського козацького війська. Згідно з Адріанопольським мирним договором 1829, до складу Рос. імперії перейшла вся К., почалося заселення її Лівобережжя козаками Чорномор. козац. війська, Азовського козацького війська та Лінійного козацького війська. До закінчення Кавказьких війн 1817—64 К. використовувалася царським урядом як одна з гол. баз ведення війни з гірськими племенами та подальшого просування на Кавказ.
1860, після створення Кубанського козацького війська та адм. об’єднання тер. Чорномор. козац. війська (Чорноморії) зі сх. частиною К. і Лівобереж. К., виникає окрема адм.-політ. одиниця — Кубанська обл. Її кордони на зх. визначалися береговою лінією Азовського і Чорного морів, на пн. вона межувала з Областю Війська Донського по р. Єя; на сх. — зі Ставропольською губ. та Терською обл. (вододіл між річками Кубань, з одного боку, і Дон, Кума й Терек — з другого), на пд. — з Кутаїською губ., на пд. зх. — з Чорноморською губ. (гол. Кавказький хребет від Ельбруса до верхів’я р. Лаба, а далі до берега Чорного м. в околицях м. Анапа; нині місто Краснодарського краю, РФ). 1896 від К. було відокремлено тер. вздовж узбережжя Чорного м. і створено окрему Чорномор. губернію. Починаючи з кін. 18 ст., нас. К. (її степової частини) у переважній більшості складалося з українців. Для поповнення Чорномор. козац. війська проводилися масові переселення з ко-
439 КУБАНЬ
440 КУБІЙОВИЧ
В.М. Кубійович.
лиш. Гетьманщини і Слобідської України. 1809—11 на К. було переселено 41 тис., 1821—25 — понад 48 тис., 1848—50 — бл. 16 тис. осіб. Окрім того, нас. К. постійно поповнювалося втікачами-кріпаками. 1861 на К. мешкало 189 тис. осіб, із них тільки 5 тис. некозаків. 1897 нас. зросло до 1 млн 911 тис. (українці складали — 53 % його заг. чисельності, безпосередньо на Чорноморії — 80 %), а 1914 — до 3 млн 51 тис. (українці —54 %, на Чорноморії — 80 осіб. На поч. 20 ст. К. стає найбільш розвинутим с.-г. регіоном Рос. імперії. Екон. піднесення відбувалося за рахунок розвитку кооперативного руху серед українців на Правобереж. К. Одночасно почав посилюватися укр. нац. рух: виникають місц. громади Революційної української партії («Чорноморська вільна громада»), численні укр. культурнопросвітницькі об-ня (т-во «Просвіта»; див. Просвіти) тощо, зміцнюються культ. та політ. зв’язки з укр. землями. Під час революції 1905—1907 посилюється рух за самоврядування — утворюється Кубанська військ. рада, кубанські делегати беруть активну участь у роботі Державної думи Російської імперії у складі окремої козац. фракції. 1918 створено Кубанську Народну Республіку. Вона одразу ж змушена була боронитися і від тиску білогвард. кіл, що не визнавали кубанської державності, і від Червоної армії (див. Радянська армія), яка навесні 1920 частково, а наприкінці цього ж року повністю її окупувала. До 1925 тут тривав повстанський рух, зумовлений неприйняттям кубанським козацтвом рад. влади, що позбавила козаків виборчих прав (до 1925) і фактично поставила їх поза законом. Від 1925 в умовах проведення більшовиками політики «коренізації» на К. починається масовий рух за українізацію освіти, громад. та культ. життя. За переписом нас. 1926, українці складали на К. 1 млн 644 тис. 380 осіб (54,1 % всього нас.). З ініціативи місц. укр. нас. та за підтримки Наркомосу УСРР на укр. мову навчання було переведено 746 шкіл Кубанської округи (див. Округа), працювало 12 укр. пед. техніку-
мів, у м. Краснодар відкрився Північнокавказ. укр. ін-т, виходили україномовні газети та часописи, діяли укр. письменницькі орг-ції. 1929 на К. почала впроваджуватися політика суцільної колективізації сільського господарства, наслідком якої став штучний голодомор 1932— 33 (див. також Голодомор 1932— 1933 років в УСРР), тоді ж центр. влада ініціювала насильницьке згортання укр. національнокульт. розвитку та русифікацію. Унаслідок голодомору, депортацій та репресій укр. нас. К. втратило 25—50 % своєї чисельності, решта під час проведення паспортизації 1933 була зареєстрована як росіяни. Усі укр. навч. заклади були закриті або переведені на рос. мову навчання. За переписом нас. 1939, українці складали на К. тільки 4,3 %. На поч. 1990-х рр. на К. активізувався рух серед місц. українців, спрямований на відновлення істор. правди про місц. події. Літ.: Попко И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту, ч. 1—2. СПб., 1858; Короленко П. Черноморские казаки. К., 1877; Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска, т. 1—2. Екатеринодар, 1910—13; Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані, т. 1. Прага, 1925; Болотенко О. Козацтво і Україна, ч. 1—2. Торонто, 1950; Голобуцький В.А. Черноморское казачество. К., 1956; Іванис В. Стежками життя, кн. 1—4. Новий Ульм, 1958— 61; Скобцов Д. Три года революции и гражданской войны на Кубани. Париж, 1961; Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність. Мюнхен, 1968; Білий Д.Д. Малиновий клин. Нариси з історії українців Кубані. К., 1994; Ратушняк В.Н. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 1996; Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002. Д.Д. Білий.
неподалік м. Новий Сонч, але було не польс., а лемківським (окраїна Лемківщини), де був церк. прихід греко-католиків. Його батько — Михайло — походив з сел. родини з с. Корнев Городенського пов. на Покутті, по закінченні 6-ти класів г-зії в м. Стрий працював приватним домашнім учителем, а потім став дрібним службовцем податкового уряду в м. Новий Сонч. Мати — Марія (у дівоцтві — Добровольська) — походила з польс. родини, яка мешкала в м. Новий Сонч (за повідомленням двоюрідного брата К. по материнській лінії — Казимира, проф. історії і соціології Краківського ун-ту, чл. Польс. АН, — їхня родина походила з євреїв, які перейшли в християн. віру). Згідно з традицією, що була на той час характерною для мішаних польсько-укр. подружжів, сини йшли за віросповіданням батька, а доньки — матері. Тому К. охрестили в греко-католиц. обряді як українця. Ця подія вирішальним чином вплинула на подальше нац. самовизначення К., однак процес цього самовизначення був тривалим і болісним, зокрема, в майбутньому через нац. непорозуміння зі своєю дружиною-полькою він розлучиться. Батьки К. говорили між собою польс. мовою, проте з сином батько спілкувався лише українською, хоча міг це робити не часто
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУБАНЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
осіб. На поч. 20 ст. К. стає найбільш розвинутим с.-г. регіоном Рос. імперії. Екон. піднесення відбувалося за рахунок розвитку кооперативного руху серед українців на Правобереж. К. Одночасно почав посилюватися укр. нац. рух: виникають місц. громади Революційної української партії («Чорноморська вільна громада»), численні укр. культурнопросвітницькі об-ня (т-во «Просвіта»; див. Просвіти) тощо, зміцнюються культ. та політ. зв’язки з укр. землями. Під час революції 1905—1907 посилюється рух за самоврядування — утворюється Кубанська військ. рада, кубанські делегати беруть активну участь у роботі Державної думи Російської імперії у складі окремої козац. фракції. 1918 створено Кубанську Народну Республіку. Вона одразу ж змушена була боронитися і від тиску білогвард. кіл, що не визнавали кубанської державності, і від Червоної армії (див. Радянська армія), яка навесні 1920 частково, а наприкінці цього ж року повністю її окупувала. До 1925 тут тривав повстанський рух, зумовлений неприйняттям кубанським козацтвом рад. влади, що позбавила козаків виборчих прав (до 1925) і фактично поставила їх поза законом. Від 1925 в умовах проведення більшовиками політики «коренізації» на К. починається масовий рух за українізацію освіти, громад. та культ. життя. За переписом нас. 1926, українці складали на К. 1 млн 644 тис. 380 осіб (54,1 % всього нас.). З ініціативи місц. укр. нас. та за підтримки Наркомосу УСРР на укр. мову навчання було переведено 746 шкіл Кубанської округи (див. Округа), працювало 12 укр. пед. техніку- 