КРЮКОВ Борис Іванович (псевдоніми — Іван Усатенко, К.Boris; 19.01.1895—06.03.1967) — живописець, графік, театральний декоратор. Н. в м. Оргіїв (нині місто в Молдові) в родині судді-росіянина і українки з роду Усатенків. Почав рисувати з дитинства. Після смерті матері (1903) батько одружився вдруге. 1905 родина переїхала до м. Кам’янець-Подільськ (нині м. Кам’янець-Подільський), потім до Вінниці. К. навч. в г-зіях обох міст, але курс не закінчив: через незгоди з мачухою виїхав разом з молодшим братом до Києва і вступив до худож. школи під кер. Ф.Кричевського, де також викладали М.Бойчук і Ю.Нарбут. Закінчивши навчання 1918, переїхав до Кам’янця-Подільського, викла-
Б.І. Крюков. Автопортрет. 1963.
Крюков Б. «Пожарня». К., 1930. Обкладинка.
Крюков Б. «Козадереза». Обкладинка. К., 1920-ті рр.
430 КРЮКОВ
М.О. Крюков.
дав там малювання в Художньопром. технікумі. 1923 став декоратором Київ. театру опери і балету. Почав працювати у книжковій графіці, ілюстрував і оформляв класичні й модерні літ. твори, у т. ч. дитячі. У 1930-х рр. співробітничав з Державним видавництвом України, а також з вид-вами «Культура», «Радянський письменник» та ін., зокрема ілюстрував і оформив видання книг І.Франка, Б.Грінченка, Б.Антоненка-Давидовича, Г.Епіка, Н.Забіли, П.Панча, І.Ле, О.Іваненко, Ю.Смолича, Л.Первомайського і Т.Шевченка. Напередодні окупації Києва військами вермахту в роки Великої вітчизняної війни 1941—1945 не евакуйовувався в сх. р-ни СРСР. 1943 виїхав з родиною до Львова. У грудні цього ж року брав участь у 5-й виставці Спілки укр. образотворчих мист-в (СПУОМ). Наступного року емігрував до Кракова. Співпрацював там з газ. «Краківські вісті», у ній побачили світ бл. 30 його статей з питань мистецтвознавства, а також спогади про довоєнну рад. дійсність. Наступ військ Червоної армії (див. Радянська армія) змусив його виїхати до Австрії, жив у м. Гмунден. Був учасником виставок у Лінці, Інсбруку, Зальцбурзі (усі міста в Австрії). 1948 виїхав до Буенос-Айреса (Аргентина). У наступні роки мав персональні виставки в Аргентині (в кращих галереях Буенос-Айреса: 1949, 1951, 1952, 1954, 1956, 1958, 1965), Канаді (Торонто, 1956) і США (Нью-Йорк, 1963). Малював ікони та створював мозаїки для укр. церков за кордоном. Співробітничав з багатьма видвами, зокрема «Атлантидою», «Кодексом», «Атенео». Для останнього ілюстрував «Тисячу і одну ніч» (1950), «Фантастичні оповідання» Е.По (1951), «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі (1952), «Декамерон» Дж. Боккаччо, серію «Класичний іспанський театр» (1958), твори А.Франса (1959), Е.Золя (1961), Ф.Кеведоі-Вільєгаса (1957). Двічі — 1964 і 1965 — його робота з ілюстрування книг відзначалася преміями (відповідно — «Дон Кіхот» і «Дон Сегундо Сомбра»). У 1950—60-ті рр. проілюстрував для вид-в Ю.Середяка і М.Денисюка бл. 80 україномовних книжок. Більш як
15 років малював карикатури для укр. сатиричного ж. «Мітла». Одним з його учнів став Микола Головатий (1986 він отримав спеціальний приз папи Римського). Осн. твори: «Біля коня» (1929), «Шлях крізь руїни» (1950), «Карнавал», «Акт» (обидва 1962); Мозаїчний запрестольний образ Богоматері в укр. католиц. кафедральному соборі Буенос-Айреса; портрети: Е.По, гетьмана І.Мазепи (рис., вугіль), кардинала Й.Сліпого, «Автопортрет» (1962); Сміхоліна: Краплі для доброго гумору з лабораторії Б.Крюкова. Буенос-Айрес, 1966. Намалював портрет дружини (художниці Ольги Гурської) і доньки Лідії Качуровської (керамістки). 1969 були організовані його посмертні виставки в Нью-Йорку і Торонто. 1970 дружина К. видала в Аргентині альбом «Boris Kriukow» («Б.Крюков») із ґрунтовною передмовою іспанською, укр. та англ. мовами. 1977 і 1980 були проведені виставки його творів у Німеччині (відповідно, в Мюнхені і БадАйлінгу). До кінця 1980-х рр. в УРСР його ім’я і творчість замовчувалися. Літ.: Борис Крюков. Буенос-Айрес, 1970; Тарнавський О. Борис Крюков — ілюстратор з уявою. «Нотатки з мистецтва» (Філадельфія), 1977, № 17; Штелень В. З мистецької виставки Бориса Крюкова. «Християнський Голос», 1977, 12 черв.; Книга творчості митців поза Батьківщиною. Філадельфія, 1981; Нариси з історії української культури, кн. 3: Кейван І. Українське образотворче мистецтво. Едмонтон, 1984; Кедрин І. У межах зацікавлення. Нью-Йорк, 1986; Костюк Г. Зустрічі й прощання: Спогади, т. 1. Едмонтон, 1987; Качуровський І. Борис Крюков (1895—1967) та його релігійне мистецтво. «Визвольний шлях», 1987, № 10; Пулюй-Гогенталь А. Поцінований у світі, забутий удома. «Кур’єр ЮНЕСКО», 1994, № 6; Тарнашинська Л. І дисонансом — «сполохані коні»… З життєпису одного українського Дон-Кіхота. «ЛУ», 1995, 17 серп.; Кейван І. Українські митці поза Батьківщиною. Едмонтон—Монреаль, 1996; Качуровський І. Художник Борис Крюков — очима письменника. «Київська старовина», 1998, № 1. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРЮКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
