КРЕМЕНЕЦЬКО-ПОЧАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
КРЕМЕНЕЦЬКО-ПОЧАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК — н.-д. та культ.-освіт. заклад. Засн. згідно з постановою КМ України від 29 трав. 2001 для вивчення, охорони, реставрації та популяризації iсторико-архiт. спадщини міст Кременець і Почаїв. Підпорядковується Мін-ву регіонального розвитку і буд-ва України. На балансі заповідника перебуває 17 пам’яток 14—20 ст., розташованих у містах Кременець і Почаїв; найцікавішими серед них є: руїни Кременецького замку (14—16 ст.), Свято-Миколаївський собор (споруда колиш. Кременецького францисканського монастиря, 17—18 ст.), ансамблі
Почаївська СвятоУспенська лавра. Фото 2007.
320 КРЕМЕНЧУЦЬКА
та Д.Гуні. Від 1648 — сотенний центр Чигиринського полку. Від 1661 до, імовірно, 1666 — центр Кременчуцького полку. 1663 зруйнований рос.-козац. загонами І.Брюховецького. Від 1674 — сотенний центр Миргородського полку, прикордонний пункт Гетьманщини. Від поч. 1720-х тут
Кременчук. Південна частина міста. Листівка початку 20 ст.
Кременчуцьке водосховище. Фото початку 21 ст.
існувала рос. застава (форпост), з 1754 — митниця. Від 1764 місто стало підпорядкованим Новоросійській губернії (козац. сотня стала ротою Дніпровського пікінерського полку; див. Пікінерські полки), 1765—84 було її адм. центром (з 1776 — також і повітовим), 1784—89 — центром Кате-
ринославського намісництва. 1784 постраждало від чуми. 1787 його відвідала імп. Катерина ІІ на шляху до Криму. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 в К. існувала верф. 1789—96 — заштатне місто Градизького пов. Повітовий центр Чернігівської губернії (з 1796), Малоросійської губернії (з 1798) та Полтавської губернії (1802—1920). У 19 ст. місто розвивається переважно як торг. та транзитний центр, тут існують потужні єврейс. та рос. (переважно із старообрядців) громади. 1872 в К. збудували міст через Дніпро. Місто стало вузловою залізничною станцією. За часів Української Народної Республіки існував проект нового адм. поділу України, за яким К. мав стати центром однієї з проектованих областей-«земель» («Самара»). 1920—22 — центр губернії, 1923—30 — округи, після ліквідації останньої — місто спец. підпорядкування спочатку Харківської області, потім Полтав. обл., з 1939 — райцентр Полтав. обл. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 був окупований військами вермахту з 9 верес. 1941 до 29 верес. 1943. У цей час тут розташовувалися кілька концтаборів. У період другої хвилі індустріалізації в УРСР (1950—60-х рр.) К. перетворився на потужний пром. центр (нафтопереробка, машинобудування, сталеваріння, с.-г. переробка тощо). 1959 введено в експлуатацію Кременчуцьку ГЕС. Наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. у місті спостерігалося піднесення екологічного руху. На поч. 21 ст. набуло розвитку відродження торг.-транзитних традицій К. Пам’ятки: будинок для спостереження за рухом на Дніпрі (1809), «будинок техніки» (поч. 20 ст., нині приміщення відділення банку «Аваль»), Палац культури ім. І.Котлова (1925— 27), музей А.С.Макаренка, ландшафтний заповідник «Білецьківські плавні». Літ.: Николайчик Ф. Город Кременчук. СПб., 1891; Євселевський Л.І. Кременчуччина у ХIХ — на початку ХХ ст. Кременчук, 1996; Литвиненко А.К., Лушакова А.Н. Кременчуг финансовый. 1571—1941 гг. Кременчуг,
1999; Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчуга. Кременчуг, 2001; Вирський Д. Кременчук 1917—1920 рр.: провінційні образи революції. К., 2003; Його ж. «Українне місто»: Кременчук від заснування до 1764 р. К., 2004; Про місто: Історичні дані. Web.: Офіційний веб-сайт Кременчуцької міської ради (http:// www.rada.kremenchug.net/misto/history). Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРЕМЕНЕЦЬКО-ПОЧАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
