КРАСОВСЬКИЙ Михайло Васильович (1851—10.05(27.04).1911) — держ., громад. і політ. діяч, таємний радник (1891), землевласник (бл. 500 десятин). Н. в Чернігівській губернії у дворянській родині. Закінчив юрид. ф-т Київ. університету (1871). Від 1872 — на держ. службі: у Правительствуючому Сенаті (1872—81, 1898—1903), мін-ві юстиції (1881— 86, 1890—93), держ. канцелярії (1886—90), Харків. суд. палаті (1893—98). Брав участь у розробленні контрреформ 1888—90. 1903 вийшов у відставку з посади обер-прокурора заг. зборів Сенату. 1880—90 — гласний Остерських, 1898—1911 — Козелецьких повітових, 1903—11 — Черніг. губернських земських зборів (див. Земства). 1905—06 — голова Петерб. держ. думи, один із засновників партії «Союз 17 октября» (див. Октябристи). Від 1905 — товариш (заст.) голови Петерб. ЦК октябристів, з 1906 — чл. Держ. ради Рос. імперії від Черніг. земства, редактор-видавець і ведучий публіцист газ. «Новый
путь» (Санкт-Петербург). Був активним прихильником столипінської аграрної реформи. Виступав за знищення общинного землеволодіння, підтримував заходи царського уряду щодо виходу селян на хутори і відруби. Майбутнє д-ви пов’язував з утворенням широкого прошарку селян — власників — і передачею їм кер-ва на місцях як представникам «новоявленного дворянства». В останні роки свого життя брав участь у панславістському русі (див. Панславізм): очолював рос. делегацію на Слов’ян. з’їзді 1908 у Празі (нині столиця Чехії), став одним із засн. Товариства слов’ян. взаємності (1909), чл. Комісії з пошуку способів розв’язання російсько-польс. питання (1910). Був чл. ради Волзько-Камського банку (з 1908), чл. Особливої комісії для всестороннього вивчення залізничної справи при мін-ві шляхів сполучення, головою Бобровицького (Черніг. губ.) т-ва взаємного с.-г. кредиту. У своєму маєтку вів зразкове госп-во: використовував багатопільну систему, застосовував мінеральні добрива та удосконалював с.-г. засоби. П. у маєтку Озеряне (нині с. Озеряни Бобровицького р-ну Черніг. обл.). Тв.: По вопросу о подъеме экономических сил России. Речь члена Государственного Совета М.В. Красовского (произнесенная на съезде октябристов в Москве, в октябре 1909 г.). СПб., 1910. Літ.: М.В. Красовский (Некролог). «Земский сборник Черниговской губернии», 1911, № 4; М.В. Красовский Некролог. «Исторический вестник», 1911, № 6; Памяти М.В. Красовского. Чернигов, 1911; Павлов Д.Б.,Теребов О.В. Красовский Михаил Васильевич. В кн.: Отечественная история с древнейших времен до 1917 г. Энциклопедия, т. 3. М., 2000. В.М. Чисніков.
ст. ст. ці землі входили до Сум. провінції Слобідсько-Української губернії). 4 лип. (23 черв.) 1795 вступив унтер-офіцером до 4-го батальйону Бузького єгерського корпусу. 1798 переведений до 13-го єгерського полку. На поч. 1800 — підпоручик, у січ. 1803 — поручик. Залучався до експедицій Чорноморського флоту: 1804 — на о-в Корфу (нині у складі Греції), 1805 — в Італію. Став кавалером ордена св. Анни 3-го ст. На російсько-турецькій війні 1806—1812 поранений. Від 1808 — штабс-капітан, 1809 — капітан, з трав. 1811 — майор. За мужність у боях нагороджений двома золотими шпагами (кожна з написом «За храбрость»), орденами св. Георгія 4-го ст., св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. і св. Анни 2-го ст. з алмазними знаками. 11 верес. (30 серп.) 1811 підвищений у чині до підполковника. 13 (1) січ. 1812 призначений командиром 14-го єгерського полку й того самого місяця утверджений полковником. На Війні 1812 перебував у 3-й армії на Волині, воював під Кобрином, Борісовим (нині обидва міста в Білорусі), на р. Березина (прит. Дніпра). Зазнав поранення в живіт. Після одужання 1813 брав участь у блокаді фортець Кюстрин (нині м. Костшин, Республіка Польща) і Магдебург (нині місто у ФРН). За відвагу та вправність, виявлені в «Битві народів» під Лейпцигом, 18 (6) жовт. 1813 одержав чин генералмайора, після чого командував гренадерською бригадою. 1819 через недугу пішов у відставку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Красовський Михайло Васильович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
