Проводячи фінансовий аналіз, слід додержувати певної послі-довності дій. На початковому етапі виконуються підготовчі захо-ди, що забезпечують правильність аналітичних розрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіряється взаємний зв’язок економічних показників і оцінюється їх порів-нянність (остання може порушуватися через інфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітності та аналітичними групами балансу). Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зок-рема: • баланс підприємства — форма №1; • звіт про фінансові результати — форма №2; • звіт про фінансово-майновий стан — форма № 3. Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід враховувати, що в рамках переходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності на-казом Міністерства фінансів України затверджено низку поло-жень (стандартів) бухгалтерського обліку (ПБО), зокрема: • ПБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»; • ПБО 2 «Баланс»; • ПБО 3 «Звіт про фінансові результати»; • ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів»; • ПБО 5 «Звіт про власний капітал». Порядок складання фінансової звітності, що містить інфо-рмацію про фінансовий стан підприємства і результати його діяльності, викладається в ПБО 2—5. Впровадження станда-ртів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфіку-вати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розраху-нок певних показників фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Такий аналіз потрібний для оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спромо-жності вітчизняних суб’єктів господарювання зарубіжними інвесторами. Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, можна скористатися Методикою проведення поглиблено- го аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та Методикою інтегрального оцінювання інвести-ційної привабливості підприємств та організацій, які затвердже-но Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року. Аудит фінансової сфери передбачає: • оцінювання динаміки та структури валюти балансу; • аудит власного капіталу; • аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості; • оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності; • аудит реальних та фінансових інвестицій; • аналіз дебіторської заборгованості; • аналіз Cash-Flow; • оцінювання ділової активності підприємства. 1. Оцінювання динаміки та структури валюти балансу. • Досліджуючи динаміку валюти балансу та його структуру, використовують трендовий метод аналізу (кожну позицію ба-лансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). На цій підставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господар-ської діяльності, що може бути головною причиною його непла-тоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, доводиться зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відбитих у балансі, може бути значно нижчою за їх балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю. 2. Аудит власного капіталу. З огляду на функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту ува-га зосереджується на таких питаннях: • склад і структура джерел власних фінансових ресурсів; • структура сукупного капіталу підприємства; • правильність формування статутного фонду та порядок оці-нювання вкладів; • можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу; • можливості реструктуризації статутного фонду; • структура та джерела формування додаткового капіталу; • наявність резервних (страхових) фондів; • наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків). Проблематика аналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в Україні структура балансу базується на принци-пах, які були сформовані до переходу на ринкові методи гос-подарювання. Через це вона не враховує застосовуваних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу під-приємства та його складових — власного капіталу та позичко-вого капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на основі окремих статей балансу, дають викривлену інформа- цію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на бі-льшості вітчизняних підприємств показники фінансової неза-лежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими від аналогічних показників провідних зарубіжних підприємств (поглиблене дослідження складу та структури капіталу наве-дено в розд. 4). Згідно з новою системою бухгалтерського обліку структура та склад власного капіталу відобразяться в ПБО 2 «Баланс» та в ПБО 5 «Звіт про власний капітал», де міститься важлива для фі-нансового аналізу інформація про зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового та резервного капіталу, а також про не-розподілений прибуток. Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємст-ва, звертає увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використання залу-чених у такий спосіб фінансових ресурсів. На цьому етапі аудиту обчислюють показники, наведені в табл. .1. Таблиця 1. ПОКАЗНИКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ СТРУКТУРУ КАПІТАЛУ ТА ФІНАНСОВУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Показник (коефіцієнт) Розрахункова формула Рекомендоване значення загальна конкретизована за статтями балансу Фінансового лівериджу Довгострокові пасиви Власний капітал Рядок 530 / Рядок 495* Рядок 480 /Рядок 380** 0,5 і менше Незалежності (автономії) Власний капітал Валюта балансу Рядок 495/ Рядок 760* Рядок 380 / Рядок 640** 0,5 і більше Фінансової стабільності Власний капітал Позичковий капітал Рядок 495 / (Рядок 530 + + Рядок 750)* Рядок 389 / (Рядок 430 + + Рядок 480 + Рядок 620+ + Рядок 640)** 1 і більше
* Форма № 1. ** ПБО 2. Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єди-них підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливос-тей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємст-ва, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та інших фа-кторів. Наведені в табл. 3.1 рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим оріє-нтиром. Механізм оптимізації структури капіталу докладніше схарактеризований у розд. 4, коли досліджується правило верти-кальної структури балансу. Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприєм-ства, до яких належать: • коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на одну акцію); • рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій); • сума дивідендів на одну акцію. Розрахунок показників прибутковості акцій розглядається в третьому розділі ПБО 3 «Звіт про фінансові результати». 3. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської забор-гованості вирішуються такі завдання: • визначаються склад і структура позичкових засобів; • розшифровується поточна кредиторська заборгованість; • визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгова-ності; • вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик. Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи. 1. Найбільш термінові зобов’язання (П1) — до них слід відне-сти кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк. 2. Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова забо-ргованість за відрахуванням найбільш термінових зобов’язань. 3. Довгострокові пасиви (П3) — довгострокові кредити та по-зики. 4. Постійні пасиви (П4) — власний капітал. Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо. Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом остан-ніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, спла-чених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами — виробничими партнерами. Оцінюються можли-вості одержання платіжних знижок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підпри-ємства-боржника. У процесі санаційного аудиту за даними аналітичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська забор-гованість з фіксуванням дати її виникнення та суми. Суми кредиторської заборгованості (перед державними під-приємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підля-гають перерахуванню дебітором до відповідного бюджету не піз-ніше 10 числа місяця наступного після закінчення строку позовної давності. За несвоєчасне перерахування заборгованості до бюджету стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборговано-сті за кожний день прострочення. Аудитор має також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприєм-ства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства стосовно випуску облігацій (якщо він був), а також визначається ефективність використання коштів, залучених у результаті емісії. 4. Оцінка ліквідності активів підприємства та його пла-тоспроможності. Оцінка ліквідності активів значно полегшиться із введенням в дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщені за принципом зростання ліквідності зго-ри донизу. На цьому етапі аудиту вирішуються такі основні завдання: • аналізуються оборотні активи; • визначається рівень ліквідності активів; • оцінюється платоспроможність підприємства; • визначається, як виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги. Активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їх участі у виробництві, так і щодо оцінки їх ліквідності. Ліквід-ність означає здатність окремих елементів активів трансфор-муватися в грошові кошти. Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства назива-ється його спроможність здійснювати платежі наявними за-собами або такими, що безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, опера-тивному плануванні та координуванні виплат за борговими зо-бов’язаннями з огляду на грошові надходження на рахунок під-приємства. Активи залежно від швидкості перетворення їх на грошові кошти поділяють на чотири групи. 1. Найбільш ліквідні активи (А1) — грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному та інших рахунках, а також короткострокові фінансові вкладення. 2. Активи, які можна швидко реалізувати (А2), — дебіторська заборгованість та інші активи третього розділу балансу за відра-хуванням найбільш ліквідних активів. 3. Активи, які повільно реалізуються (А3), — статті дру- гого розділу активу за відрахуванням витрат майбутніх пе- ріодів. 4. Активи, що важко реалізуються (А4), — переважно статті першого розділу активу балансу. Зрозуміло, що таке групування є досить умовним, оскільки окремі об’єкти основних фондів досить часто можуть бути на-багато ліквіднішими, ніж окремі позиції дебіторської заборго-ваності чи запасів і витрат. Окремі активи можна віднести та-кож до категорії неліквідних, наприклад дебіторську заборгованість, яка має ознаки безнадійної, деякі види застарілого обладнання і т. ін. Поточна ліквідність балансу підприємства визначається порівнянням окремих груп пасивів та активів. Баланс вважається лік-відним, якщо виконуються такі нерівності: A1 П1; А2 П2; А3 П3; А4 П4. Невиконання цих нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк ви-мог, висунутих до підприємства з боку кредиторів, та виконання зобов’язань перед бюджетом, то такий суб’єкт підприємниць-кої діяльності вважається неплатоспроможним. У разі, коли підприємство не здатне виконати грошові зо-бов’язання протягом трьох місяців після настання строку їх по-гашення, кредитори можуть звернутися до арбітражного суду із заявою про оголошення боржника банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги застосовують групу по-казників ліквідності та платоспроможності, що є пріоритетними під час визначення глибини фінансової кризи та оцінювання сана-ційної спроможності підприємства. Перелік цих показників та по-рядок їх розрахунку ілюструє табл. 2 (КФВ — короткострокові фінансові вкладення). Таблиця .2 ПОКАЗНИКИ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Показник Розрахункова формула Орієнтовне значення загальна конкретизована за статтями балансу Коефіцієнт покриття Поточні активи Короткострокові пасиви (Рядок 150 + Рядок 320 – Рядок 120)* Рядок750 Рядок 260 / Рядок 620** 1 і більше Коефіцієнт абсолютної ліквідності Грошові кошти + КФВ Короткострокові пасиви (Рядок 250 + Рядок 260 + Рядок 270 + + Рядок 280 + Рядок 290) / Рядок 750 Рядок 220 + 230 + 240** Рядок 620 0,2 і бі-льше Власні оборотні засоби Власний капітал – – основні засоби – – запаси і витрати Рядок 495 – Рядок 070 – Рядок 150* Рядок 380 – Рядок 080**
—
* Форма № 1. ** ПБО 2. Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю корот-кострокових зобов’язань. Зазначимо, що коефіцієнт покриття, розрахований за статтями балансу, складеного згідно з міжна-родними стандартами бухгалтерського обліку, буде суттєво від-різнятися в бік зменшення від того, який розрахований за нині діючим порядком. Це зумовлено тим, що до складу поточних активів не буде відноситися довгострокова дебіторська забор-гованість. Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство здатне пога-сити в найближчий період, і визначається як відношення суми грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань. Платоспроможність підприємства визначається передусім об-сягом і мобільністю його власних оборотних коштів. Абсолютне чи відносне зростання оборотних коштів може свідчити не лише про розширення виробництва або дію факторів інфляції, а й про сповільнення обороту коштів, що спричинюється до збільшення їх маси. Для того щоб зробити правильні однозначні висновки про причини зміни пропорції у структурі активів, докладно аналізу-ють розділи й окремі статті активу балансу. 5. Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку, на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади фор-мування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість». Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка вини-кає в ході нормального операційного циклу або буде погаше-ною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пі-зніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балан-су). На відміну від поточної дебіторської заборгованості дов-гострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її лік-відності. Поточна дебіторська заборгованість включається до підсу-мку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визнача-ється як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами: 1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо іс-нує значний ризик невиконання платежів); 2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості. За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашення із розрахунком коефіцієнта сумнів-ності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебі-торської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнів-ності відповідної групи. Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відобража-ється у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним зменшенням вели-чини резерву сумнівних платежів. У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про на-дання підприємством товарних позик споживачам своєї продук-ції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними час-тиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості. 6. Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, — основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та коротко-строкових фінансових інвестицій. Цей напрямок аудиту охоплює такі аспекти: • склад, структура та доцільність реальних інвестицій; • склад, структура та прибутковість фінансових вкладень; • джерела фінансування інвестицій та правильність їх відбиття в обліку. Під час аудиту операцій, пов’язаних з капітальними вкладен-нями, досліджується перелік об’єктів інвестування, встановлю-ється наявність кошторисів, актів введення в експлуатацію та об-ґрунтованість витрат. Існування довгострокових фінансових вкладень свідчить про ін-вестиційну спрямованість підприємства. Якщо підприємство пере-буває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, не- обхідно розшифрувати інвестиційні вкладення, дати оцінку їх ліквідності та визначити доцільність відволікання коштів до цих активів. 7. Аналіз Cash-Flow . Попередній аналіз ґрунтувався здебільшого на оцінці певних статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактичною базою аналізу Cash-Flow є дані звіту про прибутки та збитки (звіту про фінансові результати та їх використання). Показник Cash-Flow характеризує обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у ре-зультаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишають-ся в розпорядженні підприємства в певному періоді. Цей показник можна розглядати у трьох аспектах. 1. Як фінансово-економічний показник (індикатор спромож-ності фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел). 2. Як показник результативності фінансово-господарської ді-яльності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності під-приємства). 3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства. Залежно від цілей фінансового аналізу обирають різні підходи до розрахунку Cash-Flow. Найпоширеніший спосіб розрахунку по-лягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства у визначеному періоді, додаються амортизаційні відрахування за цей самий період. Cash-Flow показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації мо-жна спрямувати на погашення кредитів та відсотків за ними, на інвестиції чи виплату дивідендів. У рамках аналізу Cash-Flow об-числюється коефіцієнт, що являє собою відношення Cash-Flow і заборгованості (нетто):
де КФВ — короткострокові фінансові вкладення. Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства розрахува-тися зі своїми боргами за результатами господарської діяльності. У цьому аналітичному блоці аналізується також процес фор-мування та використання прибутку. У процесі аналізу визнача-ється, як протягом певного періоду змінюються значення прибу-тку від основної реалізації, інших операційних доходів та чистого прибутку, розглядаються фактори, що призводять до їх зміни. Крім того, вивчається вплив на балансовий прибуток таких пока-зників, як виручка від реалізації, сума непрямих податків, собіва-ртість реалізованої продукції, а також прибуток (збиток) від ін-шої реалізації та позареалізаційних операцій. Неодмінним елементом аналізу є дослідження напрямків ви-користання прибутку. Якщо підприємство збиткове, можна зро-бити висновок про відсутність джерела поповнення його власних коштів для здійснення нормальної господарської діяльності. Як-що підприємство використало прибутку більше, ніж отримало, то слід з’ясувати, через що сталися перевитрати, і дати рекомендації стосовно виходу з такого становища. У процесі аналізу розраховуються також показники, на під-ставі яких оцінюється прибутковість підприємства (табл. 3). Таблиця 3. ПОКАЗНИКИ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Показник Розрахункова формула загальна конкретизована за статтями звітності Коефіцієнт прибутковості власного капіталу Прибуток після оподаткування Власний капітал Рядок 100 – Рядок 200* Рядок 495** Рядок 220*** Рядок 380**** Операційна рентабель-ність продажу Прибуток після оподаткування Виручка від реалізації Рядок 100 – Рядок 200* Рядок 010 – Рядок 015 – Рядок 020* Рядок 220*** / Рядок 010 – – Рядок 015 – Рядок 020*** Рентабельність основ-ної діяльності Прибуток від реалізації Собівартість продукції Рядок 050* Рядок 040 + Рядок 045* Рядок100*** Рядок 040*** Коефіцієнт прибутковос-ті активів Прибуток після оподаткування Сума активів Рядок 100 — Рядок 200* Рядок 330** Рядок 220*** Рядок 280****
* Форма № 2. ** Форма № 1. *** ПБО 3. **** ПБО 2. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу характеризує ефективність вкладення інвестицій у власний капітал. Операційна рентабельність продажу показує суму чистого прибутку на одиницю реалізованої продукції. Рентабельність основної діяльності характеризує співвідношення прибутку від реалізації продукції та витрат на її виробництво. Коефіцієнт прибутковості активів показує суму чистого прибутку на одиницю вартості активів. Проводячи аудит Cash-Flow, слід враховувати, що досить час-то прибуток (збиток), відбитий у балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не відповідає реальним фінансовим ре-зультатам діяльності підприємства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, під дією податкових та інших факторів суб’єктам господарювання не вигідно показувати реальний економічний прибуток (виявляється тенденція до його заниження), а з іншо-го — держава з допомогою інструмента амортизації, упрова-дження податків і платежів, що відносяться на собівартість про-дукції, та грошово-кредитною політикою може реально впливати на рівень прибутковості підприємств. Інша складова Cash-Flow — амортизація — також перестала відігравати функцію реального фінансового джерела відновлення основних фондів, оскільки обся-ги амортизаційних відрахувань є значно меншими, ніж вартість оновлення та модернізації обладнання. Під час оцінювання прибутковості (збитковості) підприємства слід звернути особливу увагу на розмір збитків підприємства, до яких призводять крадіжки на виробництві, та з’ясувати, яких за-ходів вживає керівництво, щоб подолати це негативне явище. 8. Оцінювання ділової активності підприємства. Ділова активність — це діяльність підприємства, що забезпе-чує йому виробничі досягнення. Основними їх критеріями є такі показники: • продуктивність праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності працівників); • фондовіддача (відношення виручки від реалізації до балан-сової вартості основних фондів); • оборотність коштів у розрахунках (відношення виручки від реалізації до обсягу дебіторської заборгованості); • оборотність виробничих запасів (відношення витрат на ви-робництво продукції до середніх виробничих запасів); • оборотність власного капіталу (відношення виручки від реа-лізації до суми власного капіталу); • оборотність основного капіталу (відношення виручки від ре-алізації до валюти балансу). Низькі значення таких показників є попередженням для потенційних інвесторів, санаторів, кредиторів про недоцільність парт-нерства з таким підприємством. Аудитор може самостійно вибирати найприйнятніші показни-ки фінансового аналізу. У процесі аудиту фінансового стану можна застосовувати й інші підходи, найбільш прийнятні в конкретній ситуації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АУДИТ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ ПІДПРИЄМСТВА» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
