КОСАЧІ — відомий рід. Згідно з традиційним родоводом К., складеним приблизно у 2-й половині 18 ст., його представники виводили свій початок з часів сербського намісника Боснії і Герцеговини Стефана Косача, а вже далі — від «шляхтича польської корони» Петра Косача зі Стародубщини (найпівнічнішої з укр. істор. земель; нині пд.-зх. ч. Брянської обл., РФ; істор. центр — м. Стародуб). Проте деякі дослідники, зокрема О.Оглоблин, вказують на факти, що стверджують безпосередньо стародубське походження К., імовірно, з місцевих козаків чи міщан. Так, один з К. — Дми-
тро — був 1715—19 війтом у м-ку Погар Стародубського полку (нині село Погарь Брянської обл., РФ). Сам Петро Косач, за достовірними відомостями, був стародубським городничим за полковництва М.Миклашевського (1690—1706; див. Миклашевські) й І.Скоропадського (1706—08). Його син Василь служив значковим товаришем Стародубського полку, асесором стародубського полкового суду й бакланським сотником (1732—55). Його онук — Степан Васильович (н. бл. 1705) — був писарем стародубського полкового суду (1732), згодом — полковим осавулом (1748) та писарем (1757—63), як маршал шляхти погарського повіту брав участь у виборах до Комісії законодавчої 1767—1768. Мав кількох синів, з яких відомі Петро, Григорій, Василь і Федір (вахмістр у відставці). Петро Степанович 1763 заступив батька на уряді полкового писаря, а 1768— 78 виконував обов’язки стародубського полкового судді, відтоді служив бунчуковим товаришем, 1782—85 став погарським повітовим суддею, 1784 дістав чин колезького асесора, 1785—89 за обранням дворянства головував у Новгород-Сіверському верхньому земському суді, а 1791—93 служив погарським повітовим маршалком. Григорій Степанович був бунчуковим товаришем, 1782 обраний мглинським повітовим маршалком. Василь Степанович деякий час був на військовій службі, але дослужився лише до чина підпоручика, 1790 обраний головою погарського повітового суду. Окрім погарської лінії Петра Косача, була ще й споріднена з нею мглинська (з м. Мглин на Чернігівщині; нині місто Брянської обл., РФ). Про те, що ці лінії були певним чином споріднені, свідчить обрання Григорія Степановича, правнука Петра Косача, погарчанина, маршалком мглинського повіту. Документальних даних про те, коли відокремилися ці дві лінії, немає. О.Оглоблин вважає, що це, імовірно, відбулося у 1-й пол. 18 ст. Мглинська лінія походить від Йосипа, який, можливо, був сином Петра (або Василя Петровича). З документів відомо про Матвія (н. бл. 1740), другого си-
на Максима Осиповича, губерніального секретаря, військового товариша (1765), абштитованого полкового судді й мглинського війта. Деякі представники цієї лінії Косачів стали визначними діячами укр. літературного та громад. життя 2-ї пол. 19—20 ст. Саме з цієї гілки походив Петро Антонович (1842—1909; див. П.Косач) і Олена Антонівна (1845—1927, заміжня ТесленкоПриходько; див. О.Косач). Антон, батько Петра, був сином Матвія. Петро Антонович був головою з’їзду мирових посередників міст Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель. Згідно з даними його формулярного списку про службу від 1899, йому належали родовий маєток у Чернігівській губернії (у м. Мглин) та маєток у Колодяжному (471 десятина). Дружині Ользі (див. Олена Пчілка) належала садиба Зелений Гай на Полтавщині (100 десятин). Усього в їхній сім’ї було 2 сини та 3 доньки. Найбільш знана з них — Лариса Петрівна К.-Квітка (1871—1913, літературний псевдонім — Леся Українка) — укр. поетеса, письменниця, громадська діячка. Відома як перекладачка й Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (1877—1945). Вченим-математиком був брат Лесі та Ольги — Михайло Петрович (1869— 1903; див. М.Косач). Письменницькі традиції роду Косачів за океаном у 20 ст. продовжував Юрій Миколайович (1909—90; див. Ю.Косач) — син Миколи Косача, онук Петра Антоновича. Літ.: Лазаревский О. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления, т. 1. Полк Стародубский. К., 1888; Косач М.П. «Исторический вестник», 1903, т. 94; Косач П.А. «Исторический вестник», 1909, т. 116; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 1—3. К., 1910; КосачКривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. Нью-Йорк, 1970; Борисюк Т. Трагедія великого роду. «Літературна Україна», 1991, 1 серп.; Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів, 1999; Оглоблин О. Матеріяли до родословної Косачів. В кн.: Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка): Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. К., 2004. Б.М. Янишин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОСАЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
