Словник мови містить активний шар лексики, що постійно використовується носіями мови і не має відтінку новизни чи давності, і пасивний, до якого належать застарілі слова й неологізми. Застарілими словами, або архаїзмами (від гр. archais - давній), називаються слова, які вийшли чи виходять з активного вжитку. Вони поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми. Історизми позначають поняття, що зникли у процесі історичного розвитку: смерд, тивун, князь, поміщик, волость, кунтуш, очіпок, мушкет, гаківниця, гетьман, хорунжий, лихвар. Власне архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, які продовжують існувати й нині: град (місто), враг (ворог), вої (воїни), страж (сторож) тощо.
Неологізми (від гр. neos - новий і logos - слово) – це нові слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства. З часом вони стають загальновживаними (відеомагнітофон, радіотелефон) або переходять до розряду історизмів (перебудова, гласність тощо).
Крім загально мовних, виділяють ще й індивідуально-авторські неологізми. Наприклад:
1. І так щодня, щовечора, щоранку,
так щодуші! -мигтять у всі кінці.
А він ішов, насвистував. Шарманку
підтягував щораз на ремінці (Ліна Костенко).
2. А той вітряк давно вхопили вхопини.
Пірнає в хмару місяць-дармовис (Ліна Костенко).
Національну специфіку мови найяскравіше виражають фразеологізми (фразеологічні звороти) – стійкі словосполучення, які сприймаються як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні. Наприклад: бити байдики (ледарювати), пекти раків (червоніти), одним ликом шиті (однакові), облизня спіймати (зазнати невдачі), і усом не моргнути (не реагувати), заткнути за пояс (перевершити), кури не клюють (багато), на вагу золота (цінний), не по зубах (непосильний).
Розділ мовознавчої науки, який вивчає лексичне значення, походження і вживання фразеологізмів, називається фразеологією (від гр. phrasis - зворот). Таку саму назву має і сукупність фразеологічних одиниць.
Серед мовознавців немає єдиної думки щодо виділення і класифікації фразеологізмів. Найпоширенішою є класифікація фразеологічних одиниць академіка В.В. Виноградова, за якою розрізняють фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення - це семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких не пов’язане зі значенням компонентів. Наприклад: бити байдики, точити ляси, правити теревені, собаку з’їсти, дати дуба, залишитися з носом, зарубати на носі.
Фразеологічні єдності - це семантично неподільні фразеологізми, значення яких певною мірою пов’язане зі значенням слів-компонентів. Наприклад: прикусити язика, тримати язик за зубами, води в рот набрати, ні пари з вуст, тримати камінь за пазухою, робити з мухи слона, замилювати очі, море по коліна, накивати п’ятами, кіт наплакав, стріляний горобець.
Фразеологічні сполучення - це семантично подільні фразеологізми, один із компонентів яких характеризується вільним лексичним значенням, а другий – фразеологічно зв’язаним. Наприклад: розв’язати питання, надати допомогу, храм науки, зло бере. Компонент фразеологічного сполучення з вільним лексичним значенням можна замінити іншим: розв’язати питання, розв’язати завдання; надати допомогу, надати підтримку; храм науки, храм мистецтва; зло бере, страх бере, сміх бере, жаль бере.
Окрім названих фразеологічних одиниць, виділяють іще й фразеологічні вислови - стійкі, семантично неподільні мовні звороти, до складу яких входять слова з вільним значенням і які відтворюються в процесі мовлення як сталі мовні одиниці. Вони характеризуються лаконізмом і афористичністю. Це прислів’я, приказки, крилаті вислови тощо.
Фразеологізми, як і слова, вступають у синонімічні відношення. Наприклад, поняття непотрібний можна передати такими фразеологічними синонімами: приший кобилі хвіст; потрібний як п’яте колесо до воза, як сліпому дзеркало, як лисому гребінь, як торішній сніг, як коло трактора віжки, як зайцеві бубон, як собаці п’ята нога та ін.
Джерела виникнення фразеології української мови різноманітні. Це насамперед народна мудрість, шліфована віками: дати гарбуза; як горохом об стінку; наче блекоти наївся; душа в п’ятах; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; що посієш - те й пожнеш; сам не гам і другому не дам; рука руку миє; як дбаєш, так і маєш.
Одним із джерел української фразеології є виробничо-професійні вислови, що прижилися в народній мові як фразеологізми з образним значенням: грати першу скрипку; увійти в роль (із мови артистів); тріщати по всіх швах; сім разів відмір, а раз відріж (із мови кравців); лити воду на млин (із мови мірошників); стригти під один гребінь (із мови перукарів); прясти на тонку (з мови пряль).
З розвитком науки й техніки українська літературна мова поповнилася новими фразеологізмами, які виникли внаслідок переносного вживання термінологічних словосполучень: ланцюгова реакція, зсув за фазою, спускати на гальмах, зводити до спільного знаменника, з космічною швидкістю, лакмусовий папірець, коефіцієнт корисної дії, питома вага, температура кипіння, вийти на фінішну пряму, зійти з орбіти.
Чимало фразеологічних одиниць української мови має книжне походження:
а) зі Святого Письма: сіль землі; пісня пісень; повертатися на круги своя; земля обітована; не хлібом єдиним живе людина; притча во язицех; лікарю, зцілися сам;
в)перекладені з інших мов: тут собака заритий (з німецької), апетит приходить під час їжі (з французької), синя панчоха (з англійської), відкладати в довгу шухляду (з російської);
г)вислови відомих людей: «Іду на ви!» (князь Святослав), «Борітеся – поборете» (Т. Шевченко), «Караюсь, мучуся, але не каюсь» (Т. Шевченко), «Вогонь в одежі слова»(І. Франко), «А судді хто?» (О. Грибоєдов), «Бути чи небути?» (В. Шекспір).
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історизми, архаїзми, неологізми і фразеологізми» з дисципліни «Лексика та фразеологія»
