СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА
Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не-прямого (опосередкованого) фінансування, про що мо-ва йшла в підрозділі 3.2. У секторі непрямого фінансу-вання поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб’єктами ринку, з’являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового рин-ку. Подібно до базових суб’єктів він формує власні зо-бов’язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі-нансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб’єкти називаються фі-нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли-вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посе-редники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимо-ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання — страховий поліс, а розмі-щуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимо-гу до позичальника. Механізм фінансового посередництва недостатньо дослідже-ний у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб’єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розгля-даються, як правило, ізольовано один від одного, як непов’язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих еко-номічних сферах . Проте це не так. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошо-вому ринку, з одним і тим же об’єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економі-чного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особ-ливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошо-вий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку. Призначення фінансових посередників. Фінансові посередни-ки відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки . Їх економічне при-значення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового рин-ку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонуван-ня. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб’єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економіч-ні суб’єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємо-відносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте органі-зація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому: 1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирі-шення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику до-статньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і на-віть знати про існування один одного не обов’язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників; 2) скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на фор-мування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запози-чення додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кре-дитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних сис-тем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, плато-спроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник ; не треба мати справу з великою кількістю дрібних креди-торів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти. Їх консолідованим представником на ринку є посеред-ник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники та-кож витрачають значні кошти, і утримання цих посередників об-ходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кож-ної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кре-диторами та позичальниками; 3) послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів гро-шового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на по-середників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем стра-хування та захисту від фінансових ризиків; 4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе-реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентру-вати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів; 5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризи-ків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об’єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв’язку з чим формується широке коло їх окремих видів. Оскільки базові суб’єкти грошового ринку переважно є суб’єктами реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у перемі-щенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величе-зної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже пе-рерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо. Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літерату-рі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: банки; небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи нази-вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками . В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи : депозитні інституції; договірні ощадні інституції; інвестиційні посередники. Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зу-мовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»; відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ши-рше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за євро-пейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небан-ківських інституцій (інвестиційних посередників). Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділен-ня трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посеред-ників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на: банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА» з дисципліни «Гроші та кредит»
