КОРШ Федір Євгенович (укр. псевд. — Хведір Корж; 04.05 (22.04).1843—01.03(16.02).1915) — філолог, перекладач, поет. Акад. Петерб. АН (1900), дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка, чл. Копенгагенського філол. т-ва, Угро-фінського т-ва (Фінляндія), почесний чл. Петерб., Київ., Новорос. та ін. університетів, Рос. археол. ін-ту в Константинополі та моск. Румянцевського музею. Н. в м. Москва в сім’ї літератора, перекладача, дир. б-ки Румянцевського музею (нині — Рос. держ. б-ка), близького знайомого Т.Шевченка Є.Корша (1810—97). З дитячих літ захоплювався вивченням іноз. мов (під кінець життя знав бл. 40 мов і діалектів). Літ. діяльність почав з 1860. Закінчив пансіонат Р.Циммермана (1859) та зі званням кандидата історико-філол. ф-т Моск. ун-ту (1864). Був залишений професорським стипендіатом із класичної філології. 1866 удостоєний стипендії ім. Т.Грановського. 1868 захистив магістерську дисертацію лат. мовою на тему: «De versu Saturnio» («Про сатурнійський вірш») і був зарахований на вчену службу до Московського університету. 1868—70 перебував у наук. відрядженні в Німеччині, Австро-Угорщині та Італії. 1870— 72 — викладач каф-ри грец. словесності, згодом — викл. каф-ри римської словесності Моск. унту. 1877 після захисту дис. на те-
Ф.Є. Корш.
202 КОРШАК
К.Ю. Коршак.
му: «Способы относительного подчинения: Глава из сравнительного синтаксиса» на ступінь д-ра римської словесності обраний екстраординарним проф., а 1882 — ординарним проф. цієї каф-ри. З 1890 — проф. класичної філології Новорос. ун-ту (нині Одеський національний університет). 1892 повернувся до Москви: відновив працю на каф-рі класичної філології в Моск. ун-ті (викладав до 1901) і водночас обійняв посаду ординарного проф. перської філології Лазаревського ін-ту сх. мов, яку не залишав до кінця життя. З 1893 — заслужений проф. Моск. ун-ту. З грудня 1893 — чл.-кор. Петерб. АН по розряду класичної філології і археології (історикофілол. від-ня), з січ. 1900 — ординарний акад. по від-ню рос. мови і словесності. Очолював Східну (з 1887) і Слов’янську (з 1892) комісії Моск. археол. т-ва, Комісію для редакції укр. перекладу Євангелія (з 1905), Комісію з видання творів О.Пушкіна при від-ні рос. мови і словесності Петерб. АН (з 1906), Т-во слов’ян. к-ри (з 1908), Комісію зі складання діалектологічної карти Росії Петерб. АН (1909). Входив до однієї з масонських лож (див. Масонство). П. у м. Москва. Похований на Введенському кладовищі Донського монастиря. К. — представник школи порівняльно-істор. мовознавства, засновником якої був його колега, наставник і друг Ф.Фортунатов. Розвиваючи ідеї цієї школи, К. доповнив порівняльно-істор. дослідження мов істор.-типологічним аналізом не лише споріднених, а й не споріднених мов. З цих позицій він вивчав класичні (античні), індоєвроп., тюркські, фіно-угор. та слов’ян. мови, аналізував літературу і муз. к-ру (насамперед муз. ритміку) різних народів. Зокрема, розвиваючи теорію віршування і теорію перекладу, досліджував античне, давньоіндійське, перське, тюркське і слов’ян. віршоскладання. Класичними стали його дослідження істор. пам’яток давньорус. мови: «Слова о полку Ігоревім», «Повести о Горе-Злосчастии», «Слова о хитроумном Хмелю» та ін. Він довів ритмічний, віршований характер «Слова о полку Ігоревім»,
здійснив актуальний і сьогодні аналіз тюркських запозичень (тюркізмів) у цій пам’ятці. Багато історико-літ. робіт К. присвячені критичному аналізові текстів класичних авторів (Гесіода, Софокла, Еврипіда, Квінта Горація Флакка, Публія Овідія Назона, Тіта Макція Плавта та ін.). В останні роки життя особливу увагу приділяв творчості О.Пушкіна, М.Гоголя та Т.Шевченка. Праці К. у сфері слов’янознавства охоплюють проблеми етимології, істор. фонетики і граматики, історії рос. мови й діалектології, порівняльної граматики слов’ян. мов, рос. літ., фольклору і міфології. Він також відомий як перекладач з класичних, європ. і сх. мов. Писав вірші укр. та рос. мовами. К. блискуче знав укр. мову і літ., постійно виявляв інтерес до проблем укр. к-ри, історії, мови, захищав право укр. народу на нац. розвиток і рідну мову. Був ініціатором підготовки (разом з П.Фортунатовим і О.Шахматовим) відомої доповіді-записки «Про скасування утисків друкованого малоруського слова» («Об отмене стеснений печатного малорусского слова») (1905). 1906— 07 разом з О.Шахматовим висунув кандидатуру І.Франка в дійсні члени Петерб. АН, що, однак, не знайшло підтримки у влади і консервативного академічного загалу. Очолював Ювілейні к-ти (1911 і 1914) з відзначення 50-річчя від дня смерті Т.Шевченка і 100-річчя від дня його народження; на ювілейних засіданнях виступав з доповідями. Був особисто знайомий з М.Грушевським, А.Кримським, С.Петлюрою та ін. укр. діячами. Тв.: Способы относительного подчинения. Глава из сравнительного синтаксиса. М., 1877; Универсалы Петра Великого к буджацким и крымским татарам. «Древности восточные», 1893, т. 1, № 3; Основное время в ритмике. «Филологическое обозрение», 1898, т. 15, кн. 1; Римская элегия и романтизм. М., 1899; Избранные оды Горация. М., 1900; О русском народном стихосложении. СПб., 1901; Каменец-Подольские армяно-татарские документы Центрального архива Киевского университета: Крымская жалованная грамота конца XVII в. «Древности восточные», 1901, т. 2, № 2 (обидві); О русском правописании. СПб., 1902; Турецкие элементы в языке Слова о полку Игореве. (Заметки к исследованию П.М.
Мелиоранского). СПб., 1904; Опыты окончания «Русалки». В кн.: Пушкин и его современники: Материалы и исследования, т. 1, вып. 3. СПб., 1905; Происхождение десятисложного стиха южных и западных славян. СПб., 1905; Введение в науку о славянском стихосложении. СПб., 1907; Голос из партии 17-го октября. М., 1907; Повесть о горе и злочастии, как горезлочастие довело молодца во иноческий чин. СПб., 1907; О некоторых бытовых словах, заимствованных древними славянами из так называемых урало-алтайских языков. СПб., 1909; Слово о полку Игореве (Исследование и текст). СПб., 1909; До історії українського осьмискладового вірша. «ЗНТШ», 1910, т. 96; О комизме Гоголя. В кн.: Гоголевские дни в Москве: 1899—1909. М., 1910; Памяти Т.Г. Шевченко. «Утро России», 1911, № 6; К спору об украинской культуре. «Украинская жизнь», 1912, № 2; «Шевченко серед поетів слов’янства». В кн.: Сборник, посвященный памяти Тараса Григорьевича Шевченка. М., 1912 (укр. і рос. мовами); Украинский народ и украинский язык. «Известия Общества славянской культуры», 1913, т. 2, кн. 1; Украинцы и Австрия. «Украинская жизнь», 1913, № 2; Дещо про нову теорію вийстя вкраїнського народу. «Україна», 1914, № 3; Дещо про вийстя вкраїнської народності. «ЗНТШ», 1914, т. 117—118; Тарас Григорьевич Шевченко (1814—1914). Его литературное и общественное значение. «Русские ведомости», 1914, № 46; Персидские лирики Х—ХV вв. М., 1916. Літ.: Варнеке Б.В. Памяти Ф.Е. Корша. Одесса, 1915; Ефремов С.А. Ф.Е. Корш и украинство. «Украинская жизнь», 1915, № 3—4; Памяти Ф.Е. Корша (Из личных воспоминаний А.Ф.Саликовского). Там само; Петлюра С. Памяти Ф.Е. Корша — друга украинцев. «Русские ведомости», 1915, № 39; Шахматов А.А. Федор Евгеньевич Корш. Пг., 1915; Грушка А.А. Федор Евгеньевич Корш: Некролог. М., 1916; Гордлевский В.А. Ф.Е. Корш и востоковедение. Пг., 1917; Дмитриев Н.К. Федор Евгеньевич Корш. М., 1962; Тимошенко П.Д. Ф.Є. Корш і українська мова. В кн.: Питання історії та культури слов’ян, ч. 2. К., 1963; Богданов А.И. Федор Евгеньевич Корш. Ашхабад, 1982; Баскаков Н.А., Баскаков Ник.А. Академик Ф.Е. Корш в письмах современников. М., 1989. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРШ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
