У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактер-ніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; за-стосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму моне-тарного регулювання; особлива соціальна спрямованість рефо-рми та ін. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і до-сить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечува-ти емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирі-шення цих завдань годі було й вести мову про політичну само-стійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошо-вою масою та проведення Україною самостійної економічної, фі-нансової і монетарної політики не було жодних підстав. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети: — створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави; — забезпечити стабільність національних грошей на рівні, до-статньому для стимулювання економічного і соціального розвит-ку країни; — сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти ре-гулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні по-требам ринкової економіки. Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність. Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багатора-зового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи: — перший етап (січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціо-нування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати влас-ний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забез-печувати потреби обороту в грошовій масі; — другий етап (листопад 1992 — серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені еко-номічні та фінансові передумови для її стабільного функціону-вання, насамперед як засобу обігу та засобу платежу; — третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одини-ці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготов-лено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витіс-ненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінен-ня не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи . Випуск купоно-карбованця бага-торазового користування був вимушеним кроком, пов’язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав поста-чати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібе-ралізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця. Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запро-ваджуватися «м’яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання як тимчасових грошей не перевищить 4—6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весь готів-ковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль про-довжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листо-пада 1992 р., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню. У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поши-ренню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на те-риторії України офіційним засобом платежу під назвою «українсь-кий карбованець». Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище. Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тим-часових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потуж-ність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний ме-ханізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою еконо-мічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція ста-ла характерною ознакою грошової реформи в Україні і може роз-глядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були зни-щені всі грошові заощадження на другому етапі реформи . Створення нового (ринкового) механізму монетарного регу-лювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин: — до початку реформи такого механізму в Україні не було; — для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання. З огляду на ці обставини на другому — підготовчому — етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов’язкове резе-рвування, політика рефінансування, операції на відкритому рин-ку та ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабі-льність гривні в післяреформений період. Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Укра-їні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підго-товка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додатко-вих фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення. В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1 : 100 000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготів-кових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред’явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція об-міну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково — вона відповідала рівню інфляції за 1991—1996 рр. Усе це дало під-стави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неко-нфіскаційний, прозорий, соціально справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При про-веденні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетво-рилася у мізерні величини. Якби ці заощадження були своєчасно індексовані, то прово-дити реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з’явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних опера-ціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфля-ційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основ-ний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціально справедливою. Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов’язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підго-товки реформи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Гроші та кредит»
