КОРОЛЬ (давньонім. chunig або kuning від chuni — рід, нім. k`nig, англ. king, лат. rex, франц. roi) — слов’янізований варіант титулу монарха, суверенного володаря. Походить від імені «Карл» (Carolus). Його виникнення пов’язують із засновником могутньої франкської династії Каролінгів — Карлом Великим (742— 814) — правителем, який претендував на особливий статус у сім’ї європ. монархів. Загалом ідея імені-титула — не рідкість у ранньому середньовіччі (напр., похідним від звання священного обранця було ім’я Helg — Олег). Владні повноваження К. тісно пов’язувалися з принципом божественного походження і протиставлялися родовій владі племінного князя. Кров К. не могла бути викуплена, як кров ін. родича, вбивця К. платив власною смертю. Титул К. мали право надавати спочатку лише верховні світські володарі християн. світу — імператори, а згодом — і верховні духовні володарі — рим. папи (див. Папство). Корону Данилові Галицькому дарував саме папа, а Вітовтові її надсилав імператор Священної Рим. імперії. Титул рим. К. завжди належав спадкоємцеві останнього. Офіц. звертання до К. — «Ваша величність». За модерних часів (у зв’язку із занепадом імператорського та папського авторитетів) титул К. залежав уже просто від визнання його суб’єктами міжнар. відносин, зокрема «великими державами» (напр., наприкінці 19 ст. саме так здобули титули К. володарі новоутворених балканських країн, саме таким чином корону України сподівався отримати, у разі перемоги в Першій світовій війні, представник австрійс. дому Габсбургів). Літ.: Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. К., 1992; Дворнік Ф. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. К., 2000. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРОЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
