ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ — полки, що формувалися в Україні з 60-х рр. 17 ст. із найманих, охо-
708 ОХРИМОВИЧ
В.О. Охримович.
В.Ю. Охримович.
чих людей, на перших порах здебільшого з іноземців — поляків, німців, сербів, волохів та ін., а згодом — із козаків, які не потрапили до реєстру, міщан. О.п. не включалися до реєстру козац. війська. У роки гетьманства І.Виговського була спроба створити регулярне «затяжне», тобто наймане, військо. Тоді на службу до укр. війська вступили сотні й тисячі сербів. За часів гетьмана Д.Многогрішного в Лівобережній Україні О.п. були кінними, називалися компанійськими полками. У Правобережній Україні П.Дорошенко також сформував наймане військо — піхотне, яке називалося сердюцьким (сердюки, серденята). Прийом козаків і селян з Лівобереж. України в сердюцькі полки тоді заборонявся. Як правило, гетьман. статтями обумовлювалася наявність одного О.п. на 1 тис. осіб, однак насправді їх було більше. Гетьман І.Мазепа мав кілька компанійських (охочекомонних) і сердюцьких (охочепіхотинських) полків. На 1725 існувало 4 О.п., у 1730— 40-х рр. — 2 охочекомонні полки — Павлова і Чеснокова. Компанійці брали участь у військ. походах, охороняли порубіжжя, вели розвідку. Сердюки забезпечували поліційну службу, вартували на перевозах та біля артилерії, були особистими охоронцями гетьмана тощо. З часом гетьман. сторожу виділили в окремий підрозділ — жолдацьку роту. Для поселення жолдацьких родин виділили чималу ділянку землі, на якій згодом виникло с. Жолдаки (Конотопського пов.). О.п. часто виконували поліцейсько-каральні функції — їх використовували для придушення соціальних виступів. Адм. устрій О.п. був традиційно козацьким — полк, сотня, курінь, кер-во якими здійснювали полковник, сотник, курінний отаман. Охотницький полк найчастіше складався із 2— 3-х сотень, в яких загалом було не більше 500—600 осіб. Називалися О.п. за прізвищами полковників, які підпорядковувалися гетьману та ген. старшині, а через них — рос. командуванню. Полковника призначали гетьманським універсалом із врученням відповідного знака — пернача, згодом — царським указом. В
О.п. практикувалося також наказне полковництво і сотництво, відповідним був і штат старшини, за винятком посади ротмістра, який командував невеликим загоном. Розквартирування О.п. (як правило, в Лубенському полку, Миргородському полку та в околицях Глухова) відбувалося на подвір’ях посполитих, а їх постачання, яке називали стацією, покладалося на селян. Крім того, компанійці і сердюки одержували платню грошима, а під час походу — забезпечення харчами та фуражем («порції» та «рації»). Сердюцькі полки існували до липня 1726, а компанійські — до серед. 18 ст. (остання згадка про них в документах відома за 1748). Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVII — початку ХVIII ст. К., 1959; Апанович О.М. Збройні сили України першої половини ХVIII ст. К., 1969; Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669— 1726 рр. К., 2006. В.В. Панашенко.
хідноукр. землях. Учасник 3-го Надзвичайного збору ОУН (серпень 1943), член Проводу ОУН. Відіграв велику роль у створенні Української головної визвольної ради (УГВР) 1944, був її членом. 1946—51— в еміграції в Зх. Німеччині, провідний член Закордонного представництва УГВР (1946—51), член Закордонних частин ОУН (до 1948). 19 травня 1951 був закинутий з амер. літака з метою підпільної роботи. Був керівником ОУН Карпатського краю. Одержав військ. ступінь майора-політвиховника УПА. 6 жовтня 1952 захоплений і пізніше страчений у м. Київ за вироком Військ. трибуналу Київ. військ. округу. Літ.: Содоль П. Українська повстанча армія, 1943—49: Довідник. Нью-Йорк, 1994; Камінський А. Василь Охримович: Біографічний нарис. Торонто—Нью-Йорк—Лондон, 1999. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
