ОУНІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНИ 1941 —1943
ОУНІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНИ 1941 —1943 — мережа нелегальних осередків, створених за вказівкою проводу Організації українських націоналістів (бандерівців) на теренах Третього райху. Починаючи з вересня 1941, такі підпільні центри виникли в Дрездені, Брауншвейзі, Мюнхені, Ганновері, Лейпцизі, Кенігсберзі (нині м. Калінінград, РФ), Бремені, Гамбурзі, Магдебурзі, Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі та багатьох ін. містах нацистської Німеччини. Організація діяльності здійснювалася за територіальним принципом: терени Райху було поділено на 10 областей, ті, у свою чергу, розбито на райони, у межах яких створено підпільні групи по 5 членів. Безпосереднє кер-во нелегальною мережею перебувало в Берліні та підпорядковувалося гол. центру оунівського підпілля, що знаходився у той час у Львові. Осн. напрямами діяльності груп були розвідувальна, орг., пропагандистська, навчальна. Підпільники пропагували ідею незалежної й соборної України серед укр. студентства, закликали до саботажних дій у трудових таборах остарбайтерів, створювали повстанські групи в таборах військовополонених. Деякі представники орг-ції, перебуваючи на службі в нім. урядових установах і військ. штабах, збирали розвідувальні дані, корисні для орг-ції. Завдяки спеціально налагодженій кур’єрській службі ця інформація потрапляла до Берліна та Львова. До кола обов’язків досвідчених функціонерів входило навчання підпільників насамперед основам конспірації та саботажу. Уже впродовж перших місяців функціонування оунівських
осередків на території Німеччини їхнім організаторам вдалося налагодити контакти з ін. підпільними орг-ціями, зокрема французькими. Підпільники використовували конспіративні квартири, де готували фальшиві документи, листівки та ін. матеріали, видавали нелегальну газ. «Прапор молоді» тощо. Значну частину пропагандистської літератури отримували нелегальними каналами з дистрикту «Галичина». 1942—43 відбулися масові арешти функціонерів та учасників підпілля ОУН(б) на території Третього райху. Лише в Берліні було заарештовано 136 осіб, серед них гол. керівника цієї підпільної мережі В.Безхлібника («Беркута») та керівника жін. гілки — О.Вітик-Войтович («ДаркуХмару»). Більшість затриманих було направлено до концтаборів, частина загинула під час допитів (заст. гол. керівника В.Федак та ін.). Навесні 1943 структура оунівського підпілля на території Німеччини була остаточно зруйнована, залишилося лише кілька роз’єднаних, нечисленних груп. Дж.: ОУН в 1941 році: Документи, ч. 1—2. К., 2006; ОУН в 1942 році: Документи. К., 2006. Літ.: В боротьбі за Українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. Вінніпег, 1990; Марунчак М. Українські політичні в’язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпег, 1996; Українська державність у ХХ ст.: Історико-політологічний аналіз. К., 1996; Патриляк І. Військова діяльність ОУН(б) у 1940—1942 роках, К., 2004. І.І. Поїздник.
«Про боротьбу з дитячою смертністю і захворюваннями», якою передбачалося збільшення держ. асигнувань на охорону материнства і дитинства, на фінансування ясел, консультацій, оздоровчих дитячих установ. У квітні 1924 2-га сесія ВУЦВК 8-го скликання постановою «Про становище медико-санітарної справи в УСРР» звернула увагу на санітарно-освітню роботу серед дітей, на проблему подолання епідемічних захворювань. Питання охорони материнства і дитинства розглядали делегати 6-го Всеукр. з’їзду охматдиту, що відбувся в Харкові 8—13 листопада 1925, засвідчивши в такий спосіб функціонування системи медико-лікувальних установ для дітей. Наприкінці 1920-х рр. у Києві почав діяти спец. лікувальний центр охорони материнства і дитинства. Подібні установи виникли в Одесі та Харкові й існували протягом 30-х років. Літ.: «Статистическое управление Украины», 1923, № 45; Тезисы и резолюции VI Всеукраинского съезда охраны материнства и детства, 8—13 ноября 1925 г. Х., 1925. В.І. Марочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОУНІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНИ 1941 —1943» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
