ОДЕСЬКІ КАТАКОМБИ — лабіринтоподібна мережа підземних порожнин на терені м. Одеса та її околиць. Загальна довжина ходів визначається 2,5 тис. км. Переважна частина катакомб (бл. 95 — колишні каменярні, де видобували будівельне каміння (ракушняк — різновид вапняку). До системи О.к. входять інші підземні споруди (підвали, бункери, дренажні тунелі, зливові колектори), а також печери природного походження. Каменярні виникли у 1-й пол. 19 ст., під час
552 ОДИНЕЦЬ
Одеські катакомби. Музей партизанської слави в с. Нерубайське. Фрагмент. Фото 2007.
Одеські катакомби. Село Нерубайське (Біляївського району Одеської області). Гірська виробка у понтичних вапняках. Фото 2007.
Д.М. Одинець.
інтенсивної розбудови міста. Згодом їх існування стало призводити до просадок ґрунту і руйнувань будинків. У рад. час видобуток каміння в міській смузі було заборонено. Під час Другої світової війни катакомбами користувалися партизани, які діяли проти румун. окупантів. Керував підпільними загонами капітан держбезпеки В.Молодцов (псевд. — Павло Бадаєв), молодіжною групою — Я.Гордієнко. Загони налічували бл. 30—40 осіб. Партизани боролися протягом 2,5 років, майже до звільнення Одеси (10 квітня 1944). Більшість з них були заарештовані й страчені. У с. Нерубайське створено музей, який відтворює підземний партизан. табір. З 1963 карстова печера Заповідна та прилеглі до неї давні гірничі виробки в товщі вапняків охороняються як геологічна пам’ятка природи респ. значення. Велику наук. цінність становлять знайдені тут залишки пліоценової фауни. Літ.: Одесские катакомбы. Одесса, 1971; Юдин В., Пронин К. Одесские катакомбы. Одесса, 1985; http:// uzmspb.ru/archive/odessa_catacombs.htm О.А. Бачинська.
ку входив до складу Української партії соціалістів-революціонерів, з 1920 — до КП(б)У. 1917 — делегат Всеукраїнського національного конгресу від Чернігівщини (квітень 1917), член Української Центральної Ради та Комітету Української Центральної Ради. У травні 1917 входив до складу урядової делегації під час переговорів з Тимчасовим урядом у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург). Після цього очолював Остерський повітовий сел. к-т, був обраний членом Всеукраїнської ради селянських депутатів на 1-му Всеукр. сел. з’їзді. У жовтні 1917 — депутат-представник блоку партій від Чернігівщини. Після встановлення рад. влади входив до спілки сел. письменників «Плуг», автор спогадів про УЦР та збірки віршів. На процесі «Спілки визволення України» як член Верховного суду УСРР виступив зі звинуваченнями проти колиш. соратника С.О.Єфремова. Репресований на поч. 1930-х рр. Після 5-річного ув’язнення повернувся в Україну. Подальша доля не відома. Літ.: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник. К., 1998. О.М. Мовчан.
У 1920-ті рр. — професор Празького рос. ун-ту. Працював над проблемами українсько-рос. відносин, видав чеською мовою книгу «Приєднання України до Московської держави» (1926). Політики рос. еміграції вважали О. фахівцем з «українського питання». П. у м. Казань (нині в РФ). Праці: Княжое и земское право древней Руси. Б/м, 1929. Р.Г. Симоненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОДЕСЬКІ КАТАКОМБИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
— колишні каменярні, де видобували будівельне каміння (ракушняк — різновид вапняку). До системи О.к. входять інші підземні споруди (підвали, бункери, дренажні тунелі, зливові колектори), а також печери природного походження. Каменярні виникли у 1-й пол. 19 ст., під час 