НОВОМИРГОРОД — місто Кіровоградської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Велика Вись. Населення 13,2 тис. осіб (2001). Засноване 1740 на місці запороз. зимівника Тресяги селянамипереселенцями та козаками Миргородського полку, що послугувало підставою для назви поселення. У серед. 18 ст. Н. став центром сформованої сербськими переселенцями військово-адм. одиниці Нова Сербія (1752). У Н. розміщувався штаб гусарського полку. 1753 збудовано земляний шанець (укріплення). 1764 Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були розформовані, а їхні території під назвою Єлизаветинської провінції ввійшли до складу Новоросійської губернії (утворена 22 березня 1764). У Н. проживало майже 3,5 тис. мешканців, налічувалося бл. 700 дворів, діяли винокурня, броварня, цегельний з-д. 1799 тут засновано правосл. єпархію (проіснувала до 1804), до міста переведено з Полтави семінарію (відкрита 15 березня 1799). 1773 Н. отримав статус міста. З 1784 — адм. центр однойменного повіту Катеринославського намісництва, якийсь час Н. був повітовим центром Вознесенської губ.; після її ліквідації мав статус заштатного міста Миколаївської, з 1803 — Херсонської губернії. З лютого 1820 Н. підпорядковувався відомству військових поселень. До поч. 20 ст. в місті постійно розташовувалися військ. частини. 1836 в Н. перебували управління 5—8-го округів Новорос. військ. поселення, адміністрація 7-го округу. В цей час розпочалась активна перебудова міста на військ. лад: збудовано штабні приміщення, манежі, військ. склади, стайні. На 1846 з 3,7 тис. населення Н. понад 3,3 тис. складали військ. поселенці. Після скасування військ. поселень управління містом здійснювала міська дума (створена 1860). З 1923 — райцентр Єлизаветградської (з 1924 — Зінов’євської) округи (після 1930 — Новомиргородського р-ну); з 1939 — Кіровогр. обл. У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 Н. був
окупований нім. військами від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944. 1959 в межі Н. включені м. Златопіль (до 1787 — Гуляйполе) і села Виноградівка та Катеринівка. Поселення отримало статус міста районного підпорядкування. Пам’ятки історії та к-ри: церква св. Іллі (цегляна, 1786) — найдавніша архіт. пам’ятка Кіровогр. обл., що збереглася; будівлі колиш. Златопільської г-зії (19 ст.), міської лікарні (1910—13). У Н. народилися: декабрист кн. Є.Оболенський (1796—1865), прозаїк і драматург Ю.Мокрієв, письменники Б.Гончаренко, Ю.Коваль, поет, журналіст, засл. працівник к-ри П.Біба. У Сіверському полку перебував на військ. службі І.Котляревський. Під час заслання в місті (1820, 1821) побував рос. поет О.Пушкін. У Златопільській г-зії (відкрита 1868) навчалися: письменник і політ. діяч В.Винниченко; композитор, диригент, нар. арт. УРСР Б.Лятошинський. Тут працювали: поет і літературознавець М.Зеров, етнограф і громад. діяч О.Русов. Літ.: Городские населения в Российской империи, т. 5, ч. 2. СПб., 1865; ІМіС УРСР: Кіровоградська область. К., 1972; Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000; Омельчук І.В. Рідний край: Історико-краєзнавчі дослідження. К., 2004; Кузик Б.М., Білошапка В.В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України, т. 2. Дніпропетровськ, 2005; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Офіційний інтернет-сайт Новомиргородської районної державної адміністрації. Web: http:// nmrda.kw.ukrtel.net/kult/kult.htm О.В. Андрощук.
рев’яні церкви. 1761 монастир потерпів від пожежі. За описом 1781 — дерев’яна церква, будинок ігумені, келії. Монастирю належали с. Кербутівка, маєтності в селах Пальчики, Атюша, Чепліївка, Митченки, кілька хуторів, двір у Батурині, перевіз на
477 НОВОМОСКОВСЬ
р. Сейм, 4 млини. Занепав після секуляризації церк. землеволодіння 1786. Існував до 1827. Споруди монастиря не збереглися. Літ.: Историко-статистическое описание Черниговской епархии, кн. 4. Чернигов, 1873; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990. О.Б. Коваленко.
Новомиргород. Златопільська гімназія.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВОМИРГОРОД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
