НОВИЦЬКІ — кілька однойменних дворянських родів різного походження. Найбільш відомий з них походить від Федора Новицького, імовірно реєстрового козака Чигиринської сотні (1649). Його син — Ілля Федорович (р. н. невід. — п. 1704) — охочекомонний полковник (1673—96), військовий і держ. діяч. Син Іллі —
454 НОВИЧЕНКО
Л.М. Новиченко.
Григорій Ілліч (див. Г.Новицький; р. н. невід. — п. після 1727) — охочекомонний полковник (1704 —08), дослідник сибірських народів. До цього роду належали також Микола Олександрович (1825—93) — генерал-лейтенант (1881), військ. агент Російської імперії у Флоренції (1871—81); Петро Васильович (1835—86) — літератор, який друкувався в таких виданнях, як «Голос», «Новое время», «Всемирная иллюстрация», редактор газ. «Новости»; Петро Вікторович (1857 — п. після 1917) — земський діяч, відомий генеалог. З цього роду походить і рос. дитяча поетеса й перекладачка Галина Михайлівна (н. 1933). Рід внесений до 6-ї частини Родовідних книг Полтав., Черніг. та Київ. губерній, а герб — до 10-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Літ.: Стороженко Н.В. Охочекомонный полковник Илья Федорович Новицкий. «Киевская старина», 1885, № 7; Милорадович Г.А. Малороссийское дворянство. Чернигов, 1890; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Шумков А. О происхождении Ильи Новицкого: Дополнения и правки к росписи П.В. Новицкого и В.Л. Модзалевского. В кн.: Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика: Матеріали I генеалогічних читань пам’яті Вадима Модзалевського. К., 1996. В.В. Томазов.
«Вітчизна»; 1959—86 — секретар Спілки письменників СРСР, з 1966 — секретар Спілки письменників України. Автор бл. 40 праць з теорії соціаліст. реалізму, історії укр. літератури. Один з авторів та редакторів «Історії української літератури» (т. 1—8, 1967—71). Лауреат премії АН СРСР ім. В.Бєлінського (1958), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1968), премії АН УРСР ім. І.Франка (1982). Мав урядові нагороди. П. у м. Київ. Тв.: Вибрані твори. К., 1974, 1983; Поезія і революція: Книга про Павла Тичину. К., 1979; Поетичний світ Максима Рильського, кн. 1—2. К., 1980, 1993; Вічно живий реалізм. К., 1982; Тарас Шевченко — поет, борець, людина. К., 1982; Від учора до завтра: Літературно-критичні статті. К., 1983; Вибрані праці, т. 1—2. К., 1984; Избранные работы, т. 1—2. М., 1985. Літ.: Ротач П. Літературна Полтавщина: Новиченко Л.М. «Архіви України», 1967, № 4; Новиченку — 65 років. «Дукля», 1979, № 2; Кислиця Д. Світе ясний: Спогади. Оттава, 1987; Письменники Радянської України. К., 1988; Некрологи. «Слово і час», 1996, № 11/12; «Народна творчість та етнографія», 1997, № 1; Національна Академія наук України: Персональний склад: 80 років. К., 1998; Савич І. Зустрічі з Леонідом Новиченком. «Слово і час», 1998, № 3; Гришко В.І. Слово до Л. Новиченка. В кн.: Гришко В.І. Карби часу, т. 1. К., 1999; Корнющенко І.П. Сходження: Нарис. Липова Долина. Б/м, 1998; Ротач П. Колоски з літературної ниви. Полтава, 1999. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВИЦЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
