НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА
НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА в Опішному. 1904 відомий кераміст-технолог Петро Ваулін заснував у м-ку Опішне перший в Україні Музей старовинних гончарних виробів. Через два роки його збірку було продано Полтав. природничо-істор. музею. На поч. 1970-х рр. заслу-
жений майстер нар. творчості України, член Спілки художників СРСР, один із найбільш відомих творців укр. нар. кераміки 2-ї пол. 20 ст. й один із найсамобутніших представників опішнянської школи худож. кераміки, гончар Гаврило Пошивайло (1909—91) та його дружина, одна з найцікавіших гончарних малювальниць в Україні, яскрава представниця опішнянської школи худож. мальовки, гончарка Явдоха Пошивайло (у дівоцтві — Бородавка; 1910—94) створили у своїй хаті в Опішні перший в Україні домашній музей кераміки. Родинний музей Пошивайлів за доби рад. тоталітаризму став осередком уславлення нар. мист-ва, своєрідним форпостом укр. гончарського духу. Домашній музей став і зародком, й ініціатором створення та розбудови в гончарній столиці України Нац. музею гончарства. На основі настанов і заповітів Явдохи й Гаврила Пошивайлів, за ініціативою їхнього внука Олеся Пошивайла, дорученням РМ УРСР від 11 березня 1986 та відповідним рішенням Полтав. облвиконкому від 12 серпня 1986 в Опішному було засновано перший в СРСР держ. Музей гончарства. До заснування музею також були причетні відомі діячі укр. науки, літератури й мист-ва, зокрема М.Дерегус, О.Лопухов, Б.Олійник, В.Скуратівський, І.Власенко, Л.Сморж. 3 листопада 1989 прийнято постанову РМ УРСР про створення на його базі Держ. музею-заповідника укр. гончарства в Опішному — етномистецького науково-дослідного й культурно-освіт. закладу, нац. гончарної скарбниці України.
313 НАЦІОНАЛЬНИЙ
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Монументальна скульптура «Український лев при двох головах». Фрагмент. Скульптор В. Омеляненко. 1997.
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Майстер-клас. Фото 2005.
314 НАЦІОНАЛЬНИЙ
Враховуючи виняткове значення музею-заповідника в справі збереження, вивчення й популяризації гончарної спадщини українців, Президент України Указом від 29 березня 2001 надав закладові статус національного з відповідною зміною назви. Діяльність музеюзаповідника спрямовано на збирання польових матеріалів, проведення археол. розкопок, формування колекцій, наук. дослідження, експонування й популяризацію укр. гончарства. Нині заклад володіє найбільшою в Україні колекцією творів нар. майстрів-гончарів та художників-керамістів (бл. 45 тис. одиниць зберігання). У ній представлено творчі досягнення митців усіх історико-етногр. регіонів України, усіх провідних нац. шкіл худож. кераміки. Є іменні колекції, передані на постійне зберігання Ю.Лащуком, В.Титаренком, О.Клименко, Л.Сморжем. Окрім творів кераміки, в музеї-заповіднику зберігаються також гончарні інструменти, побутові знаряддя праці, нар. меблі, рушники, сорочки, верхній одяг, тканини, живопис. На поч. 1988 в структурі музею-заповідника створено перший в Україні Меморіальний музей-садибу славетної гончарки Олександри Селюченко (1921— 87). Після смерті нар. майстрині в непорушному вигляді збережено її дворище, надвірні будівлі, у т. ч. горно, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи. Спадщина видатної мисткині глиняної іграшки лише в Опішному налічує більше 1 тис. творів кераміки, майже 300 аркушів декоративної мальовки. Велику цінність мають приватний архів
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Скульптура «Русалка». Скульптор М. Ткач. 1999.
гончарки (листи, щоденники, спогади) та б-ка. У липні 1999 відкрито ще один Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів — однієї з найдавніших укр. гончарських династій, представники якої займалися гончарством щонайменше з 18 ст. Нині там зберігається найбільша колекція гончарних виробів, архів. документів і аудіовізуальних матеріалів, які відображають життєвий і творчий шлях видатних нар. митців. Тільки колекція кераміки Гаврила і Явдохи Пошивайлів налічує бл. 1400 творів. У непорушному вигляді збереглися інтер’єри домашнього помешкання й надвірні будівлі. З 2009 в складі музею функціонує ще один музейний заклад — Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа (1927— 2009). Його сформовано в сусідньому гончарському с. Міські Млини на основі найбільшої в Україні приватної колекції опішнянської кераміки відомого укр. вченого, д-ра філос. наук, професора. Вона містить бл. 630 глиняних виробів, численну збірку іконопису, вишиваних рушників, скатертин, сорочок, а також твори кераміки й живопису Леоніда Сморжа, його наук. архів і б-ку. В Україні та країнах близького зарубіжжя не мають аналогів музейна Нац. галерея монументальної й садово-паркової глиняної скульптури (176 творів) і Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України (110 творів). Музей-заповідник — єдиний музейний заклад в укр. музеологічній практиці, у структурі якого було створено загальноосвіт. мистецько-гончарський навч. заклад — Колегіум мист-в в Опішні (1997). 2004 він набув прав юрид. особи і статусу Держ. спеціалізованої худож. школи-інтернату 1—3 ст. «Колегіум мистецтв в Опішні». При музеї-заповіднику функціонує Гончарська книгозбірня України — респ. спеціалізована б-ка з питань укр. й світ. гончарства (бл. 100 тис. одиниць зберігання). Книгозбірня володіє найбільшою в Україні збіркою зарубіжної керамологічної літератури, видає унікальний у світ. наук. практиці нац. наук. щорічник «Бібліографія українського гончарства». На
його основі музей-заповідник проводить щорічні нац. конкурси публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки («КеГоКе»). Музей-заповідник має власне наук. видавництво «Українське народознавство», яке спеціалізується на виданні літератури в галузях укр. керамології й народознавства. Книги музейного вид-ва відзначені нагородами найпрестижніших нац. конкурсів книги та книговидавців. Заклад є засновником і видавцем нац. культурологічного щорічника «Українське гончарство», нац. наук. щорічника «Українська керамологія» та єдиного на пострад. просторі фахового час. «Український керамологічний журнал». Музей-заповідник — єдиний у світ. наук. практиці музеологічний заклад, у структурі якого було створено академічну н.-д. установу — Ін-т керамології — відділення Ін-ту народознавства НАН України. За короткий проміжок часу він став провідним у галузі керамології, ствердивши пріоритетні позиції України в розвитку цієї новітньої наук. дисципліни. З вересня 2002 установа набула прав юрид. особи. Н.-д. діяльність музею-заповідника була визначальною для виділення досліджень гончарства, кераміки в сучасну наук. дисципліну — керамологію, а також для формування опішнянської наук. школи укр. керамології. У структурі музею-заповідника функціонує також Нац. архів укр. гончарства, який займається пошуком і збереженням писемних та аудіовізуальних матеріалів, пов’язаних з історією гончарства (документи, негативи, слайди, фотографії, кіно- і відеофільми, аудіозаписи), в архіві сформовано персональні фонди дослідників (дисертації, рукописи, спогади, щоденники, звіти експедицій), гончарів і художників-керамістів (спогади, біографічні матеріали), зберігаються документи керамічних підпр-в. Архів володіє найчисельнішою в Україні колекцією фільмів на теми гончарства. Аудіовізуальна студія укр. гончарства займається фотографуванням і фільмуванням вироб. процесів, пов’язаних із гончарством, звичаїв та побуту майстрів. Упродовж 1991—2010 в різних регіонах України й ін. країнах відзнято бл. 4 тис. відеосюжетів. Функціонують фотосту-
дія, відеозйомочний та монтажний комплекси, студія знімає й монтує документальні фільми про гончарні події, видатних укр. гончарів і художників-керамістів. Фактично діяльністю музею-заповідника започатковано розвиток в Україні візуальної керамології. Діють також реставраційна лабораторія, Центр розвитку духовної к-ри з мистецькою галереєю. У музеї-заповіднику збереглася унікальна гончарна вироб. споруда — будівля колиш. Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтав. губернського земства, споруджена 1916 за проектом славетного укр. митця-архіт. В.Кричевського. Завідувачем гончарного закладу був відомий укр. кераміст-технолог Юрко Лебіщак (1873—1927). Нині в будівлі влаштовуються виставки худож. кераміки. До заповідної території музею-заповідника включено унікальне скіф. городище «Кардашів Вал» (4—3 ст. до н. е.), слов’ян. городище роменської культури (8 ст.), гончарські кутки Опішного. Музей-заповідник ініціював і став місцем проведення всеукр., нац. і міжнар. симпозіумів гончарства, всеукр. гончарських фестивалів, нац. конкурсів худож. кераміки, всеукр. і міжнар. керамологічних симпозіумів, конференцій і семінарів, Селюченківських наук. читань, нац. свята відродження гончарських традицій «День гончаря», установчого з’їзду Укр. керамічного т-ва, щорічних Тижнів нац. гончарного здвиження в Опішному, Міжнар. мистецьких фестивалів-ярмарків. Відвідувачі музею-заповідника мають можливість спостерігати за роботою гончаря й малювальниці, а також спробувати власноруч виготовити свій перший глиняний твір, отримати урок гончарної мальовки. В Опішному впродовж кінця 20 — поч. 21 ст. знайшли практичне втілення комплексна програма Полтав. губернського земства щодо підтримки гончарства Опішного (1917), ідеї мислителя М.Реріха про духовне оновлення світу (1927), письменника О.Довженка про створення в Опішні нац. культ. центру (1954), філософа Л.Сморжа про перетворення гончарської столиці на унікальний заповідник нар. к-ри (1968). Опішне стало місцем па-
ломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки і к-ри, урядовців, численних громадян України й ін. держав. Літ.: Забашта Р., Пошивайло О. Наукова концепція Музею гончарства в Опішні. Опішня, 1989; Пошивайло О. Опішнянський музей гончарства. В кн.: Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Його ж. Опішнянський музей-заповідник українського гончарства. Там само; Качкан В. Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного. Опішне, 1994; Відкриття Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. В кн.: Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник: За роки 1996—1999, кн. 4. Опішне, 1999; Пошивайло О. Гончарська столиця України. Опішне, 2000; Ликова О., Пошивайло О. Скарби Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. «Український керамологічний журнал», 2003, № 2—3; Пошивайло О. Музейний ландшафт гончарської України. Там само; Яценко М. Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів. Там само; Яценко М., Пошивайло О. Меморіальний музей-садиба гончарівни Олександри Селюченко. Там само; Сморж Л. Гончарівна (одержима керамікою). Опішне, 2004; Пошивайло О. Українська академічна керамологія ХХI сторіччя: Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ, кн. 1 (2001—2005). Опішне, 2007. О.М. Пошивайло.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
