НАПОЛЕОН I Бонапарт (Наполеон Бонапарт, NapolJon Bonaparte; 15.08.1769—05.05.1821) — франц. держ. діяч, полководець, 1-й консул Франц. Республіки (1799—1804), імператор Франції (1804—14, 1815). Н. в м. Аяччо
(Корсика). Схвально зустрів Французьку революцію кінця 18 століття. 1796—97 командував армією у війні проти Австрії і П’ємонту, продемонструвавши в ній свій талант не тільки воєначальника, а й політика в пошуку союзників серед антифеод. сил усередині Габсбурзької імперії та національно-визвол. руху Італії. 1799 вчинив держ. переворот у Франції. 1804 проголосив її імперією. Переможні війни Н. I створили йому славу рішучої й владної особистості, з волею якої мали рахуватися монархи ін. країн. За його імператорства в підпорядкуванні Франції опинилася більша частина Зх. і Центр. Європи. Домагаючись політ. та екон. гегемонії на континенті, Н. І надав особливої ваги розгрому свого гол. суперника на Сході — Російської імперії. Проте вторгнення його «Великої армії» на рос. терени обернулося крахом для всієї системи наполеонівського панування в Європі. 16— 19 жовтня 1813 Н. I зазнав вирішальної поразки в битві під Лейпцігом. 6 квітня 1814 він зрікся престолу, але 1815 повернувся в Париж і відновив імператорську владу, від якої вдруге відмовився після поразки в битві під Ватерлоо 22 червня 1815. П. на о-ві Св. Єлени. У своїй зовн. політиці і військ. стратегії в Сх. Європі Н. I
відводив важливе місце укр. питанню. Ще з часів консульства, за його розпорядженнями дипломатичні представництва Франції за кордоном збирали відомості про політ. становище в Україні, її військові — козацькі традиції, істор. відносини з Росією та ін. сусідніми країнами. На замовлення Н. I готувалися і видавалися дослідницькі праці, де йшлося про Україну, — «Історичний нарис про торгівлю і навігацію на Чорному морі» барона Антуана (1805), «Історія анархії в Польщі і поділу цієї республіки» К.-К.Рульєра (1806) тощо. Інспірована франц. імператором у пресі антирос. пропаганда широко послуговувалася сюжетами укр. історії. У ці ж роки в громад. думці України Н. I постає визволителем пригноблених народів, а серед укр. селян поширюються сподівання на скасування панщини з його допомогою. Разом з тим після встановлення Н. I континентальної екон. блокади Великої Британії (1806) серед поміщиків і купців в Україні зростало невдоволення його політикою, яка завдала збитків для їхнього експорту зерна та ін. сировини. Готуючись до війни з Росією, Н. I передбачав змінити політ. становище України й розчленувати її територіально. В обмін на участь у спільному поході він обіцяв польс. шляхті повернути західноукр. і західнобілорус. землі, Австрії — віддати Волинь, Туреччині — Причорномор’я і Крим. Решту території виділяв для створення «Наполеоніди» та двох ін. д-в під франц. протекторатом. Розпочавши бойові дії проти Рос. імперії, Н. I визначив у числі стратегічних операцій наступ на Київ, але зустрів впертий опір рос. військ і укр. ополчення: франц. загони спромоглися пробитися лише на Волинь і в деякі повіти Київщини та Чернігівщини. Провалом завершився й визначений Н. I як «найменш небезпечний» відступ його армії з Москви через Малоярославець в Україну. В ході Війни 1812 українці брали участь в усіх битвах з армією Н. I, у партизан. загонах, а також у закордонному поході рос. військ і взятті Парижа 1814. Тв.: MJmoires, vol. 1—6. Bruxelles, 1834—35; Избранные произведения. М., 1956.
169 НАПОЛЕОН
170 НАПОЛЕОНДОР
Літ.: Борщак І. Наполеон і Україна. Л., 1937; Tersen E. NapolJon. Paris, 1959; Котов В.Н. Завойовницькі плани Наполеона I щодо України та їх крах у 1812 р. «Вісник Київського університету: Серія історії і права», 1965, № 7; Жилин П.А. Гибель наполеоновской армии в России. М., 1974; Тарле Е.В. Наполеон: Исторический портрет. М., 1992; Исдейл Ч.Дж. Наполеоновские войны. Ростов-на-Дону, 1997; Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. М., 1999. М.М. Варварцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАПОЛЕОН I» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
