НАЙДА Сергій Федорович (08.10. 1903—27.02.1983) — історик, спеціаліст із воєнної історії, генерал-майор берегової служби (1944). Д-р істор. наук (1949). Засл. діяч науки РРФСР (1974). 1928 закінчив Кременчуцький пед. ін-т і почав працювати за спеціальністю; тоді ж вийшли друком його перші статті, приcвячені питанням організації нар. освіти й історії громадян. війни 1918—22. 1930—33 навч. в Ін-ті червоної професури, почав працювати в апараті ЦК КП(б)У й вести викладацьку роботу в Учительському ун-ті та Харків. інженерно-екон. ін-ті. У серпні 1933 мобілізований до Червоної армії, направлений у Ленінгр. вище військово-мор. інженерне уч-ще ім. Ф.Дзержинського, де пройшов шлях від старшого викладача до зав. кафедри соціально-екон. дисциплін. 1938 призначений нач. управління наркомату військово-мор. флоту СРСР і гол. редактором Військово-мор. вид-ва. 1943 захистив канд. дис., присвячену революц. рухові на рос. флоті 1905—07. На посаді старшого наук. співробітника військово-істор. сектору Ін-ту історії АН СРСР (1945—46) працював над розробкою проблем історії військово-мор. мист-ва й рос. флоту. 1947—49 — гол. редактор час. «Морской сборник»; 1949 захистив докторську дис. з історії революц. руху на рос. флоті. Створив фундаментальне дослідження «Революційний рух в царському флоті: 1825—1917 рр.» Призначений керівником секретаріату Гол. редакції історії громадян. війни в СРСР (1949),
котра невдовзі була зреформована в сектор історії громадян. війни Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Одночасно з роботою в ін-ті Н. співробітничав з Академією сусп. наук при ЦК КПРС. Наприкінці 1958 перейшов на роботу зав. кафедри історії СРСР рад. періоду істор. ф-ту Московського університету, де викладав упродовж 23-х років. 1958—60 працював гол. редактором час. «Вопросы истории». Фахівець з історії громадян. війни 1918—22, військово-мор. історії та історії військ. мист-ва, опублікував на вказану тематику більше 150-ти наук. праць заг. обсягом понад 400 друкованих аркушів. За плідну діяльність удостоєний високих урядових нагород, орденів і медалей. Літ: Сергей Федорович Найда (к 60-летию со дня рождения и 35-летию научно-педагогической деятельности). «Вестник Московского государственного университета: Серия “История”», 1964, № 1; Сергей Федорович Найда (некролог). «Вопросы истории», 1983, № 8; Лурье В.М. Адмиралы и генералы Военно-морского флота СССР в период Великой Отечественной и советско-японской войн (1941—1945). СПб., 2001. О.П. Реєнт.
літописання. Д.Лихачов умовно назвав твір, що передував ізводові 1073, «Сказанням про поширення християнства на Русі». На його думку, Никон уперше виклав новгород. легенду про запрошення варягів і висловив припущення, що київ. кн. Ігор є сином Рюрика, запрошеного новгородцями. Можливо, Никон увів у літопис версію про хрещення вел. кн. київ. Володимира Святославича не в Києві, а в Корсуні (Херсоні; див. Херсонес Таврійський), легенду про те, як київ. кн. Ольга перехитрила візант. імп. Константина VII Багрянородного, оповідь про заснування Києво-Печерського монастиря. Учений вважав, що деякі подробиці війни Русі з Візантією 1043, а також новгород. перекази (про запрошення варягів) літописцеві розповів боярин Вишата, який 1065 втік у Тмуторокань, де в той час перебував Никон. Ізвод Никона був пізніше використаний укладачем Початкового ізводу 1093—95. Літ.: Шахматов А.А. Разыскания о древнейших летописных сводах. СПб., 1908; Його ж. Обозрение летописных сводов ХIV—XVI вв. М.—Л., 1938; Приселков М.Д. История русского летописания ХI—XV вв. М.—Л., 1940; Лихачев Д.С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. М.—Л., 1947; Насонов А.Н. История русского летописания ХI — начала ХVIII века. М., 1969. В.Ю. Франчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАЙДА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
