МОГИЛЬНИЦЬКИЙ Іван (Іоанн; 19.08.1778—24.06.1831) — галицький культ., освіт. і церк. діяч, греко-катол. священик, учений — мовознавець і богослов, крилошанин перемишльської капітули (1817). Один із провісників укр. нац. відродження в Галичині. Н. в с. Улюч Добромильського округу (пов. Сяник, нині Польща) в родині греко-катол. парафіяльного священика Василя Могильницького й Пелагії (уродженої Бачинської). Після закінчення місц. парафіяльної школи продовжував навчання в г-зії в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща). 1795—1800 навч. в Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. 5 жовтня 1800 одружився з Анною Марцінкевич із Болянович Мостиського округу (шлюб був бездітним). 18 грудня 1800 висвячений на диякона, 21 грудня 1800 — на священика (сан прийняв з рук перемишльського греко-катол. єпископа Антонія Ангеловича). Душпастирську працю розпочав 28 березня 1801 адміністратором парафії в Дроздовичах (нині село Старосамбірського р-ну Львів. обл.) Нижанковицького деканату. 21 лютого 1807 призначений нижанковицьким деканом. 13 травня 1817 іме-
нований крилошанином та митратом греко-катол. капітули й першим радником консисторії. Зразкову душпастирську працю сполучав з освіт. діяльністю. Заохочував до навчання сільс. дітей, закладав нар. школи у своєму деканаті, фінансово підтримував учнів з незаможних родин. М. найбільше відзначився на катехізисній й освіт. ниві. 1815 видав коштом угор. Королів. унту в Буді (нині в складі м. Будапешт, Угорщина) катехізис під назвою «Наука християнськая по ряду катехизма нормалного», а роком пізніше — призначений для нар. шкіл «Буквар славеноруского языка». Тогочасна дискусія щодо шляхів формування укр. літ. мови в Галичині викликала увагу до обох цих видань з боку знаного словенського мовознавця В.Копітара, який вмістив на шпальтах віденського «Wiener allgemeine Literaturzeitung» 5 листопада 1816 рецензію на мову катехізису. П.-Й.Шафарик особисто листувався з М. й захоплено висловлювався про нього як ученого-подвижника. Прибічник опертя розвитку укр. літ. мови на «живій мові люду», М. першим у Галицькій грекокатол. церк. провінції почав виголошувати проповіді нар. мовою. Коли 1821 Галицьке губернаторство спротивилося друкуванню греко-катол. обіжника «руською мовою», написав для цісарського двору розлогий меморіал, в якому доводив, що укр. (рус.) мова не є мішаниною польс. й російської, ані також діалектом якоїсь із них, а є окремою слов’ян. мовою. Аби обґрунтувати свої погляди, написав першу граматику сучасної йому укр. мови в Галичині — «Граматику языка славено-руского» (прибл. 1823), своєрідною передмовою до якої мала бути його окрема наук. праця «Відомість о руском языці». Граматика залишилася в рукопису й уперше опубл. лише 1910. Це була перша наук. праця про мову галицьких українців, що справила значний вплив на погляди щодо української мови пізніших мовознавців. А «Відомість о руском языці» вперше була надрукована 1829 в скороченому вигляді в перекладі польською в наук. журналі Ін-ту Оссолінських — «Czasopisma
Naukowego Ksi“gozbioru Publicznego imenia OssoliЅskich» — і згодом ще двічі перевидавалася окремою брошурою (1837, 1848) й вийшла також у перекладі рос. мовою (СПб., 1838). 1815 М. був співзасновником першого в Галичині священицького т-ва з лат. назвою «Societatis Presbyterorum Ritus graeco-catholici Galiciensium» («Галицьке товариство священиків греко-католицького обряду»). Тісно співпрацював із польськими вченими З.Доленгою-Ходаковським і С.-Г.Лінде. Свої надруковані праці переказав б-ці Кременецького ліцею. Після заснування в Перемишлі 1817 Ін-ту для дияконів і вчителів став його першим директором й викладачем (зокрема логіки). Залишив рукопис підручника логіки, написаного для потреб цього навчального закладу — «Логіческая наставленія». 1817 був обраний послом Галицького крайового сейму. Цісарським дипломом від 30 липня 1818 відзначений австрійс. шляхетським званням із предикатом «Ritter von» і наданням герба «Mogilnicki II». Помер під час епідемії холери і похований у Перемишлі. Згідно з заповітом, свій маєток призначив на стипендії для учнів місцевої гімназії — священицьким синам з незаможних родин й сиротам, які призначалися щороку, поклавши початок фундації ім. І.Могильницького. Тв.: Філологічні праці. Львів, 1910. Літ.: Желеховский Ю. Новыи данныи до біографіи Іоанна Могилницкого. «Новый Галичанин» (Львів), 1889, ч. 11—12; Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХIХ в. «ЗНТШ», 1909, т. 90; 1910, т. 98; Його ж. Філологічні праці Івана Могильницького. «Українсько-руський архів» (Львів), 1910, т. 5; Шпитковський І. До іконографії та нобілітації Івана Могильницького (зі знімками портрету й гербу). «ЗНТШ», 1930, т. 100, ч. 2; В столітню річницю смерти о. Івана Могильницького. «Бескид» (Перемишль), 1931, № 11; Kozik J. UkraiЅski ruch narodowy w Galicji w latach 1830—1848. Krak\w, 1973; B»aуejowСkyj D. Historical Sematism of the EpaСrchy of Peremysl including the Apostolic Administration of Lemkivscyna (1828—1939). Lviv, 1995; Стеблій Ф. Перемиський культурно-освітній осередок та його діячі епохи українського національного відродження (перша половина ХIХ ст.). В кн.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Могилицький Іван» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
