КОЗАЦЬКЕ КОЛО — 1) заг. військ. рада козаків, вищий орган козац. самоврядування. Тут вирішувалися найважливіші питання: про війну і мир, про розподіл між куренями (див. Курені запорозькі) угідь, про переобрання січової старшини (див. Козацька старшина) тощо; 2) порядок розташування козаків на площі під час військ. ради (див. Рада козацька). Описаний в джерелах історичних 18 ст. щодо Запорозької Січі. Перед початком ради під звуки литаврів військ. осавул виносив із церкви на площу військ. прапор. Після цього на площу виходила січова козацька старшина і після поклонів товариству ставала в шеренгу
Гопак. Невідомий художник. Кінець 18 ст.
дою (йому на той час виповнилося 116 років) і записав з його уст цікаву оповідь про музичні звичаї січовиків. Згадуючи побачене і почуте, дід говорив про козаків, що «після люльки найбільш усього вони любили музику. Оце, було, як соберуться та як уріжуть, так і самі танцюють, і земля танцює, і ліс, і вода танцює. Уже проти них ніхто в світі не витанцює. Увесь день музики будуть грати, і весь день запорожці будуть танцювати. А як перестане музика, то вони й самі танцюють». На запитання історика: «На чому ж грали?» — оповідач відповів: «На всякій усячині: на ваганах, на ріллях, на басах, на цимбалах, на сопілках, на свистунах, на скрипках, на кобзах, на козах — на чім попало, на тім і грають». Подав І.Розсолода й опис деяких із згаданих ним козац. муз. інструментів: «Кобза — це така штука, що вона скидається на вагани, тілько з ручкою, з дірочками на ручці із срібними струнами. Довжина буде аршина півтора. Я добре пам’ятаю її, бо скілько раз держав у руках... [А коза] — це така кожа, з ніжками та з пищалками, зодрана з кози: надме її, положе під пахву, пищалки у рот уставе, рукою придавлює та й грає». Найулюбленішим муз. інструментом у козаків була кобза. На ній уміли грати майже всі — від простого нетяги до кошового отамана чи гетьмана (напр., сучасники Б.Хмельницького повідомляють, що той і сам грав на кобзі й дуже любив слухати, як грають на ній інші). Козаки, зокрема запорожці, вважали, що кобза подарована їм Богом. До неї вони зверталися як до живої істоти, називали її «дружиною вірною». Про неабияку популярність цього інструмента серед січовиків свідчать і численні варіанти нар. картини «Козак Мамай»: на них лицар-веселун завжди зображується з кобзою в руках. Ті козаки, які грали на кобзі найвправніше, називалися кобзарями. Кобзарі не тільки розважали товариство в Запорозькій Січі чи в таборах (див. Ваґенбург), а й надихали його на звитягу в походах. (Один із таких походів вдало зображений на гравюрі Ю.Коссака «Похід Богдана Хмельницько-
го з Тугай-Беєм» (1885).) Козац. барди складали думи й пісні (див. Історичні українські пісні) про героїчні вчинки своїх побратимів та їхніх ватажків і співали їх під акомпанемент «подруги»кобзи. За те братчики їх дуже шанували та обдаровували хто чим міг. Збереглися документальні дані й нар. перекази про деяких козац. кобзарів 18 ст., зокрема про Д.Бандурка, П.Скрягу, В.Варченка, а також про Михайла та Грицька (прізвища двох останніх невідомі). Данило Бандурка (він же Малий) був козаком-кобзарем Корсунського куреня Нової Січі, брав участь у бойових походах; під час Коліївщини був заарештований і посаджений до фортеці св. Єлизавети (нині м. Кіровоград). Прокопа Скрягу, Василя Варченка й кобзаря Михайла було скарано поляками в Кодні (див. Коднянська розправа 1768) як таких, що своїми піснями й грою на кобзі підбурювали козац.-сел. повстанців проти шляхти. Про кобзаря Грицька відомо, що під час одного бою він потрапив у полон до турків разом з ін. двадцятьма запорожцями. За те, що організував побратимам втечу, турки викололи йому очі. По якомусь часі сліпий вирвався на волю, дістався на Січ і почав грати на кобзі та співати товариству про турец. полон. За нар. переказом, Грицько під час Коліївщини покинув Запорожжя і став гайдамацьким ватажком (див. Гайдамацький рух). Загинув він нібито недалеко від м. Канів у бою з ляхами й похований на горі, яка нині зветься Кобзарів Шпиль. Співу та гри на різних муз. інструментах молоді козаки навчалися не тільки в селах і містечках Гетьманщини, а й у самому Запорожжі. У Січі й по всіх паланках існували загальноосвіт. та муз. школи. Особлива увага в цих школах приділялася духовному хоровому співові та військ. музиці. Остання досягла високої досконалості. Особливою популярністю в козаків користувалася маршова, похідна музика, що виконувалася на сурмах, тулумбасах та бубнах. Зразки цих муз. творів зберігаються й понині
(напр., мелодія «Запорозького маршу» в обробці В.Гуцала). Козац. думи справили значний вплив на творчість багатьох укр. та іноз. поетів і композиторів — див. Козацька тематика в українському та світовому музичному мистецтві. Літ.: Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків, т. 1. К., 1990; Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991; Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. Дніпропетровськ, 1991; К., 2005; Яворницький Д.І. Запорожье в остатках старины и преданиях народа, ч. 1—2. К., 1995; Дніпропетровськ, 2005. В.А. Чабаненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЗАЦЬКЕ КОЛО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
